Выбрать главу

Дорога являла собою апокаліптичне видовище. Смерть пожинала щедрий врожай. Лункі бойові кличі, щільний рушничний вогонь, глухі струси ручних гранат окрилювали нападників й паралізували оборонців. Увесь день битва жевріла, мов підспудний вогонь; і ось нарешті їй піддули повітря. Наша перевага зростала щомиті, бо за нашою штурмовою частиною, розпорошеною в часі атаки, широким клином йшло підкріплення.

Дійшовши до дороги, я поглянув зі стрімкого схилу вниз. Шотландська позиція пролягала поглибленим придорожнім ровом з протилежного боку, тобто лежала під нами. Однак, у перші миті вона не привернула нашої уваги; грандіозне видовище горян, що валяться уздовж колючої загороди, затирало всю решту деталей. Ми кинулися з верхнього краю відкосу й відкрили вогонь. То була одна з тих рідкісних миттєвостей, коли відчуваєш, що повністю загнав противника в глухий кут, і відчуваєш лиш одне палке бажання — щоб тебе прибувало.

Я вовтузився, лаючись, із затримкою при заряджанні, що постійно заважала мені стріляти, коли раптом відчув, як хтось сильно вдарив мене у плече. Я обернувся і побачив перекошене лице маленького Шульца. «Вони ще стріляють, свині прокляті! Там!» Я простежив поглядом за його рукою і щойно тепер помітив у невеличкій плутанині окопів, відділеній від нас дорогою, кілька фігур за гарячковою діяльністю: одні заряджали, другі вже, цілячись, прикладали до щоки рушниці. Справа вже полетіли перші гранати, підкинувши високо на повітря тулуб одного з них.

Здоровий глузд велів залишатися на місці й знешкодити противника зверху. Звідси він був легкою мішенню. Замість цього, я, стиснувши кулаки, кинувся на дорогу між обома партіями. На лихо, на мені досі була англійська шинель і картуз з червоною облямівкою. Отож, я перебував уже по ворожому боці, та й ще у ворожому одязі! Серед звитяжного шалу я раптом відчув гострий удар у ліву половину грудей; навколо споночіло. Кінець!

Я думав, що мене поцілили в серце, та в очікуванні смерті не відчував ні болю, ні страху. Падаючи, я бачив білу, гладеньку гальку в дорожній глині; її порядок був дуже значущий, необхідний, як лад зірок, і віщував великі таємниці. Він був знайомий і важливіший від бійні, яка мене оточувала. Я впав на землю, але, на превеликий подив, одразу ж піднявся знову. Не знайшовши на гімнастерці отвору, я знову зайнявся ворогом. Солдат з моєї роти підскочив до мене: «Пане лейтенант! Скидайте шинель!» — і зірвав з мене цей небезпечний одяг.

Нове «Ура!» роздерло повітря. Справа, де вже весь пополудень працювали гранатами, через дорогу кинулися на підмогу кілька німців на чолі з молодим офіцером у брунатному вельветі. То був Кіус. Він мав щастя й перечепився через дріт саме в ту мить, коли востаннє застрекотів англійський кулемет. Черга порснула над ним — та так близько, що одна куля розпорола йому гаманець, який він носив у кишені штанів. Тепер із шотландцями вмить було покінчено. Околиці дороги були вкриті трупами, а кількох ще живих переслідували вогнем.

За ті кілька секунд, що я був непритомний, доля наздогнала й малого Шульца. Як я пізніше довідався, у своїй нестямі, якою він заразив і мене, він застрибнув до окопу й там лютував. Коли шотландець, який уже був відстібнув ремінь, побачив, у якому стані Шульц кидається на нього, то схопив із землі кинуту кимось рушницю і поклав його смертельним пострілом.

Я стояв, розмовляючи з Кіусом, у захопленому й закіптюженому чадом гранат окопі. Ми радилася, як би то заволодіти гарматами, що були десь тут неподалік. Раптом він перебив мене: «Ти поранений? В тебе з-під кітелю тече кров!» І справді, я відчував якусь дивовижну легкість і вологу на грудях. Ми роздерли гімнастерку й побачили, що куля пробила груди прямо під Залізним Хрестом понад серцем навскіс. Виразно було видно маленький круглий вхідний отвір з правого боку і трошки більший вихідний з лівого. Оскільки я перестрибував через дорогу під гострим кутом справа наліво, хтось із наших, без сумніву, взяв мене за англійця і вистрелив з віддалі у кілька метрів. Я мав великі підозри щодо того, хто здер з мене шинель, а тим часом він, можна сказати, хотів учинити якнайкраще, і провина цілком лежала на мені.