Звісно, що ці особливості його творчості пов'язані з вродженою схильністю до пригод й анархічними рисами характеру письменника. З дитинства допитливий хлопець, якому батьківський аптекарський дім видавався нудним і прісним, мріяв про екзотичні країни з безмежними далями й дикою природою, де можна було б дати вільний вихід своїй тузі та фантазіям. Разом зі своїм молодшим братом Фрідріхом Ґеорґом (до речі, у майбутньому також відомим письменником), він планує мандрівку в Карпати. Коли цю ідею не вдалося реалізувати, він пропонує йому вести спільне бродяже життя[52]. Згодом 18-літній втікає з батьківського дому й записується в Марселі до іноземного легіону в Африку. Щоправда, через кілька тижнів, завдяки зусиллям батька й посередництву міністерства закордонних справ, його повертають назад, проте він не відмовляється від своєї романтичної мрії про Африку. У своїй книзі Авантюрне серце (Das abenteuerliche Herz) він пояснить згодом причини, які спонукали його до цієї спроби вирватися з ненависного бюргерського порядку й відправитися в Африку:
Африка була для мене символом дикості й первісності, єдино можливою ареною життя у форматі, в якому я хотів його вести […] Тому що мусив існувати десь на світі край, в якому можна було рухатися, не наражаючись на кожному кроці на кам'яну казарму й табличку із забороною, і в якому були ще можливі чоловіки, котрі могли б самі розпоряджатися собою і всіма атрибутами нерозділеної влади[53].
Такі ескапістські настрої не були рідкістю в останні роки перед вибухом Першої світової війни, і Юнґера можна тут розглядати як типового представника свого покоління, яке нудилося й знемагало у задушливій атмосфері вільгельмінівської теплиці й тужило за радикальними соціально-політичними змінами — згадаймо тут бодай таких німецьких поетів, як Ґеорґ Гайм чи Берт Брехт, для яких добропорядне бюргерське існування було нестерпним і які доволі рано повстали супроти нього.
Початок Першої світової війни повинен був угамувати невтоленну тугу цього покоління, яке було виховане в дусі німецького ідеалізму. Загальне піднесення, яке охопило різні верстви німецького суспільства при звістці про початок війни, заледве піддається описам. Схвильована людська маса вітала співаючих вояків радісними вигуками, до ніг їм кидали квіти, дівчата й молоді жінки приєднувалися до маршируючих солдатських колон і бурхливо виражали свої нестримні емоції. З війною були пов'язані сподівання на повне оновлення дотеперішнього життя.
Ми залишили авдиторії, шкільні парти, верстати й за короткі тижні військової підготовки злилися в єдине, сповнене захвату тіло. Зрослі в добу надійності та спокою, всі ми відчували тугу за незвичним, за великою небезпекою. І тут нас нестримним шалом підхопила ця війна. У зливі квітів вирушали ми, в п'янкому передчутті троянд і крові. Адже саме війна мала принести нам оту велич, силу, врочистість. Вона здавалася нам мужеським чином, радісною стріляниною на заквітчаних, кров'ю зрошених галявах. «Нема на світі прекраснішої смерті…» Ах, тільки б не залишитись осторонь, тільки би потрапити туди![54]
За винятком деяких європейських духовних проводирів — таких, як Ромен Роллан чи Герман Гессе, більшість німецьких інтелектуалів привітала війну прямо-таки ейфорично. Навіть такі гуманістично налаштовані автори, як Стефан Цвайґ чи Томас Манн не могли приховати свого захоплення. Ернсту Юнґеру війна видавалася сповненням усіх його найпотаємніших мрій. Після гарячкового складання випускних іспитів Юнґер записується добровольцем до Ганноверського 73-го піхотного полку («Ґібралтар»), що розташовувався у Південній Франції. Невдовзі, після нетривалого військового вишколу, він отримує звання лейтенанта й майже чотири роки проведе як окопний боєць, командир чоти, а відтак роти на Західному фронті. Там він показав себе відважним, надзвичайно мужнім воїном, якого було нагороджено багатьма відзнаками, серед них і Великою медаллю за поранення (Юнґера було поранено чотирнадцять разів!) і найвищим кайзерівським воєнним орденом «Pour le mérite». Проте вже на час своєї мобілізації на фронт він знає, що стане свідком незвичних, епохальних подій, опис яких він залишить своїм сучасникам та нащадкам:
52
Gerhard Loose. Ernst Jünger. Gestalt und Werk. — Frankfurt a. M.: Vittorio Klostermann 1957, S. 23.
53
Ernst Jünger. Das abenteuerliche Herz. In: Ders. Sämtliche Werke. Zweite Abteilung. Essays. Band 9. Essays III. — Stuttgart: Klett-Cotta 1979, S.48–49.
54
Ernst Jünger. In Stahlgewittern. Historisch-kritische Ausgabe. Hrsg. von Helmuth Kiesel. Die gedruckten Fassungen unter Berücksichtigung der Korrekturbücher. — Stuttgart: Klett-Cotta, 2013, S. 27.