Ми в кількох словах переповіли свої пригоди, пропонуючи один одному навзаєм фляги та шоколад, а потім, «за спільною згодою», рушили далі вперед. Кулемети, яким, вочевидь, на фланзі загрожувала небезпека, зникли. Наразі ми просунулись на три-чотири кілометри. Вся улоговина кишіла штурмовиками. Куди сягало око, вони рухались ланцюгами, рядами й колонами загонів. На жаль, ми надто густо збилися; скільки люду там полягло, ми, на наше щастя, під час штурму ще не могли знати.
Не зустрівши спротиву, ми досягли висоти. Справа з окопу вискакували постаті в одностроях кольору хакі. Ми брали приклад з Браєра, який, не виймаючи з рота люльки, на мить зупинявся, брав їх на мушку, й далі йшов уперед.
Висота була укріплена рядом нерівномірно розкиданих по ній бліндажів. Їх ніхто не обороняв: напевно, їх мешканці ще не помітили нашого наближення. Хмарки диму почасти засвідчували, що наші мимохідь викурювали їх звідти гранатами, почасти ж вони самі, з блідими лицями та піднятими руками, виходили назовні. В них забирали фляги й сигарети, вказували напрям назад, — і вони з великим поспіхом зникали. Один молодий англієць уже було здався мені, але потім зненацька обернувся і знову зник у бліндажі. Оскільки він, попри мої вимоги вийти, й далі ховався внизу, ми кількома гранатами покінчили з його зволіканням і рушили далі. Вузька стежина зникала потойбіч висоти. Дороговказ запевняв, що вона веде у Вронкур. Поки інші затримувались біля бліндажів, ми з Гайнсом перебрались через гребінь.
По той бік лежали руїни села Вронкур. Перед ними зблискували постріли вогневої батареї, обслуга якої при наближенні першої хвилі штурму втекла від вогню в село. Залога кількох вкопаних у яр бліндажів також кинулась навтьоки. Одного з них я поцілив якраз в ту мить, коли він вистрибував з входу до першого бліндажа.
З двома бійцями моєї роти, які тим часом доповіли про себе, ми рушили в яр. Праворуч лежала зайнята позиція, з якої нас поливали сильним вогнем. Ми вернулися у перший бліндаж, над яким вже незабаром схрестилися кулі протилежних сторін. Усе виказувало, що він слугував житлом для зв'язкових і велосипедистів тієї батареї. Перед входом лежав мій англієць, зовсім юний хлопчина, якому куля навиліт пробила череп. Він лежав із безжурним лицем. Я змусив себе подивитись на нього, зазирнути йому в очі. Тепер вже не було: «Або ти — або тебе». Я часто потім згадував його, з роками все частіше. Держава звільняє нас від відповідальності, але не може звільнити від жалю; нам доводиться жити з ним. І він сягає глибоко в наші сни.
Ми не зважали на посилення вогню й облаштувалися в бліндажі, підчищаючи покинуті запаси харчів, бо шлунки нагадали, що від початку наступу в нас ще й ріски в роті не було. Ми знайшли там шинку, білий хліб, мармелад і глиняний глек, повний імбирного лікеру. Підкріпившись, я вмостився на порожню бляшанку з-під бісквітів і перечитав кілька англійських часописів, що аж кишіли випадами проти «гуннів». Поступово нам стало нудно й ми короткими перебіжками повернулися до початку яру, де зібралося повно людей. Звідти було видно, що один батальйон 164 полку вже підібрався зліва до Вронкуру. Ми постановили штурмувати село й знову кинулись яром. Перед самою околицею нас зупинила власна артилерія, що вперто обстрілювала один і той самий клапоть. Важкий снаряд вибухнув прямо на дорозі й забрав чотирьох наших. Решта втекли назад.
Як я пізніше довідався, артилерія отримала наказ продовжувати обстріл з найдальшої відстані. Це незрозуміле розпорядження виривало нам з рук плоди перемоги. Скрегочучи зубами від безсилої люті, ми змушені були спинитися перед цією вогняною стіною.
Шукаючи якоїсь прогалини, ми пішли далі направо, де саме командир однієї з рот 76 Ганзейського полку готувався до штурму Вронкурської позиції. Ми влилися у неї з нашим «Ура!», та щойно проникли на позицію, як власна артилерія знову відкинула нас назад. Тричі ми штурмували — і тричі були змушені відступити. Проклинаючи все на світі, ми зайняли кілька вирв, де нам надзвичайно дошкуляла пожежа на лузі, викликана снарядами, внаслідок якої загинуло багато поранених. Кількох бійців було вбито англійськими пострілами, серед них і єфрейтора Ґрюцмахера з моєї роти.