Неподалік того місця, де вони сіли, виднілося місто аборигенів.
— У-12, — звернувся Командир до одного з членів екіпажу, — негайно займіться встановленням контакту з аборигенами, решті ж в очікуванні результатів місії нашого колеги зайнятися профілактичним оглядом корабля.
У-12 на апараті, що висів у нього на грудях і був закамуфльований під ширпотребівський транзистор, натис кнопку блискавичного переміщення в просторі і тієї ж миті опинився в місті, в одному з кабінетів, на дверях якого висіла табличка «Прийом громадян від — год., до — год.». За столом сидів літній, у міру розповнілий, офіційно-діловий на вигляд абориген у чорному костюмі і гортав якісь папери. Не дивлячись на прибулого, буркнув собі в стіл:
— Залиште!.. Розберемося!.. Слідуючий!..
— Але ж я з Дагонії, що знаходиться за тридев’ять галактик від вас, — вигукнув У-12 і простягнув для вітання третю свою руку. — Я пришелець, іншопланетянин, ваш брат по розуму.
— Громадянине… е-е… Пришелець, — усе тим же офіційно-діловим тоном, як і перше, не підводячи голови, сказав абориген собі в стіл. — Прошу не набиватися до мене в якісь там родичі. Для мене всі відвідувачі рівні, будь ви хоч брат, хоч сват, хоч персональний мій кум. Я дав вам чітку вказівку: залиште, розберемося. Слідуючий!
«Я, мабуть, не так розмовляю на їхній незбагненній мові, тому абориген мене й не розуміє, — подумав дагонієць і гарячковито покрутив в нагрудному своєму апараті коліщатко кібер-лінгвіста, автоматичного перекладача. Та кібер-лінгвіст через мікрофон, вмонтований у вусі У-12-го, відповів, що він правильно перекладає з мови цього аборигена і теж правильно говорить цією мовою замість У-12, котрому тільки й залишається, що своєчасно відкривати й закривати рота… Не вірити кібер-лінгвісту У-12 не міг, адже апарат блискавично і точно відтворював будь-яку мову будь-якої планети у Всесвіті.
Абориген, усе ще не підводячи голови, заклопотано гортав папери на своєму столі. І тут дагонієць здогадався, в чому заковика.
— Будь ласка, хоч раз гляньте на мене, — зраділо вигукнув пришелець. — Невже вас не дивує, що я антропологічно дещо відрізняюся від вас, людей голубої планети в системі жовтого карлика, тобто вашого Сонця? У мене, наприклад, троє очей. І ось… третя рука.
— Прошу не вказувати, куди мені в даний момент дивитися! — абориген нарешті звів сірі, оповиті бляклим туманцем очі і подивився мимо пришельця кудись у простір. — Троє у вас очей чи десять — це, зрештою, ваша особиста справа! Як і ваша третя рука, котру ви, очевидно, маєте десь на базі!
— Але ж у мене… роги на голові! — у відчаї вигукнув У-12. — Невже і це вас не дивує? Та гляньте ж на мене хоч раз. Зрештою, як бути точним, то я не людина у вашому розумінні, я лише антропоморфний, тобто людиноподібний.
— За цим службовим столом, — абориген поважно постукав пальцями по своєму столу, — я займаюся офіційними справами, а не розглядаю, що в кого на голові та до кого хто подібний!
— Гаразд, перейдемо до офіційної справи, — підроблюючись під мову аборигена, сказав пришелець. — Я прибув до вас у справі встановлення контактів.
— Щодо питання про встановлення вам контактів приходьте в новому фінансовому році. У цьому — всі ліміти вичерпані. Слідуючий!
Рік сидіти на чужій планеті?.. У-12 вирішив ризикнути і натис на апараті, закамуфльованому під ширпотребівський транзистор, кнопку миттєвого стискування часу, котру він міг використати лише один-єдиний раз — в аварійній ситуації. І ледве він натис ту кнопку, як за якусь частку секунди в кабінеті пронеслися дванадцять місяців й, отже, настав новий фінансовий рік. За столом сидів абориген у чорному костюмі, офіційно-діловий на вигляд і заклопотано гортав папери. Тільки він чомусь помолодів років на тридцять. Дивно.
— Пробачте… — розгубився У-12. — А де той абори… тобто начальник, котрий сидів за цим столом минулого року?
— Іван Іванович? — весело перепитав молодий абориген і розвів руками. — А немає… Тю-тю… Вчора ми його благополучно провели на пенсію. Так що у вас?
— Я з Дагонії, триокий і трирукий ваш брат по розуму, — і У-12, підбадьорений увагою нового господаря кабінету, розповів про свої відвідини цього кабінету минулого року.
— Мда-а… — похитав головою молодий абориген. — З Іваном Івановичем, на жаль, таке траплялося. Старий, ніде правди подіти, займався волокитою, маринуванням справ і тому подібними малосимпатичними речами. Одне слово, тягнув до пенсії. Але все це вже в минулому. Радий повідомити вам, що зараз наше управління перебудовується і працює вже зовсім по-іншому. Слухаю вас щоякнайуважніше.