— Чого це ти? — запитав Андрій.
— Не бути мені козаком, — з непідробним сумом у голосі відповів водяник.
Козаки засміялися.
— Воно тобі треба? Іди собі!
Але водяник глянув на корчму.
— Це що таке? Часом, не корчма? — запитав він, і очі його вмить заблищали.
Андрій кивнув.
— Ех, житіє наше тяжке… А ти, Сивий, не туди часом зібрався?
— Туди.
Водяник облизав пошерхлі губи.
— Смачно пахне… Пампушки і ковбаса… Не відмовите в компанії?
Бородавка розправив вуса.
— Грамотно балакає, шельма! — зауважив старий характерник. — Ну що, Сивий, нехай іде.
Андрій довго не думав. Він чомусь завжди схилявся до білої нечисті.
— Нехай! — сказав, і всі втрьох рушили до «Чопика» Мойші.
Уже підійшли до корчми, коли раптом водяник, ніби згадавши щось важливе, різко зупинився, пильно глянув на Андрія і спитав:
— А чи не бачились ми раніше, козаче?
— Та, мабуть, ні, бо я б тієї зустрічі не забув, — спокійно відповів козак, рвучко відчинив двері і зайшов у корчму. Водяник труснув головою, неначе відганяв якусь мару, і пішов за козаками.
Благо, народу в корчмі було небагато, і характерники разом з водяником зайшли в середину і сіли за столиком у лівому кутку при вході. Мойша поїхав у справах до Черкас, і заправляв усім Янкель. Він приніс козакам горілки, пива, пампушок та ковбаси і поставив перед кожним по великому кухлю. Водяник витрусив з гаманця золотого дуката і простягнув Янкелю.
— Гуляємо, хлопці! — крикнув він і спритно налив обом козакам і собі горілки.
— Так ти багатій, Никодиме! — вигукнув Бородавка.
Никодим поманив старого козака широким, лопатовидним пальцем. Бородавка нахилився.
— Я водяник.
— А отже все, що на дні, — його, — пояснив Андрій.
— Істину глаголиш! — кивнув водяник і підняв кухоль. — Будьмо! — І одним духом спорожнив кухоль.
— Ловко! — захоплено сказав Бородавка і теж разом осушив кухоль.
Водяник зміряв стіл критичним поглядом.
— Риби не вистачає, — зауважив він. — Корчмарю! Риби в’яленої, і юшки!
Янкель швидко зметикував, що відвідувач не з бідних, і перед козаками миттю з’явилися замовлені страви. Никодим знову наповнив кухлі і підняв свій.
— Ех, привілля тут у вас! Душа радіє! — задоволено вигукнув водяник.
В цей момент до них підійшов Іван Колій.
— Дозволите, братці? — запитав він.
— Сідай, козаче! — Никодим трохи посунувся.
— Дозволь спитати, хто такий будеш, чоловіче? — поцікавився козак.
Водяник подав руку.
— Никодим, кацап! — проговорив весело він.
— Іван Колій, — потис руку козак. — Кацап, кажеш? А по-нашому добре балакаєш!
— Еге ж, можемо, можемо! — І водяник одним духом осушив кухоль.
— І сивуху славно п’єш, — схвально вставив Бородавка.
— Ех! Не бути мені запорожцем, — знову взявся за своє Никодим.
— А чого ж не бути? — здивувався Іван. — Серед нас і ляхи, і москалі трапляються. Головне, щоб не бусурман.
Никодим засопів, а Андрій штовхнув його під столом ногою.
— Йому, Іване, назад скоро повертатися. Залишатися довго на Січі ніяк не може, — пояснив він замість Никодима.
— Теж мені козак! До баби, чи що?
Погляд Колія впав на топір Никодима.
— А це тобі навіщо? Дрова рубати? — з відчутним сарказмом запитав він.
Никодим саме облизував пальці.
— Можна і дрова, — посміхнувшись, відповів водяник, — а можна і голови.
Андрій подивився на топір. Інкрустований сріблом, з помітною щербиною і подряпиною, він явно не раз бував у справах.
— Може, на герць? — Іван з викликом глянув на Никодима і взявся за рукоять своєї шаблі.
— А що це таке? — не зрозумів Никодим.
— Двобій, — відповів Андрій і невдоволено покосився на Івана. — Але безкровний. Хіба що подряпини можуть бути. Воно тобі не треба.
Але очі водяника вже спалахнули лукавими вогниками.
— А чом би й ні? Давай!
Козак і водяник випили — рівно стільки, щоб розігріти кров.
— Не подобається мені це, — пробурчав Бородавка і вийшов за козаками і Никодимом. До них приєдналася ще кілька козаків, що сиділи в «Чопику».
Іван скинув каптан і лишився в одній сорочці. Хоробро перехрестивши повітря шаблею, козак запросив Никодима.
— Прошу.
Водяник поплював на долоні й витер їх об сідниці.
— Ну, давай, козаче!
На майдані вмить з’юрмилися козаки, утворивши велике коло, в середині якого проходив двобій, і Колій та водяник пішли кругами.