— Бе-е-е! — пробеготів він і скрутив домовикові дулю.
— У-у-у! Козодій! — вигукнув Вітряк. — От я тебе! — І пригрозив козлові кулаком. Але той шугонув у кущі і сховався.
— Бачили, яка гуля в нього між рогів? У! Досі не зійшла. Моя робота.
— За що? — запитав водяник, але Вітряк лише махнув рукою.
— Бувайте, я на млин! — сказав він і, потиснувши на прощання всім руки, кулею полетів «додому».
Андрій, Никодим і Бородавка підійшли до жінок. Ті вже складали випрану білизну в кошики.
— Боже помагай! — вклонилися козаки і водяник.
— Дякуємо, дай Бог і вам здоров’ячка! — привіталися жінки.
— Ану, хлопці, беріть кошики — і гайда додому, — одразу сказала баба Галя.
— Що так довго? — запитала Гапка Андрія по дорозі, в її голосі чулася образа.
— Та так, — ухильно відповів козак, — маленька пригода…
Зайшовши в хату, Гапка вказала на велику скриню.
— Перевдягніться, а то дивитися на вас страшно, — сказала вона. — Що з каптаном, Андрію?
Бородавка взяв одяг і вийшов у сіни, а Никодим узагалі відмовився перевдягатися, лише попросив голку й нитку.
— Черево залатали, і сорочку полагодимо, — відповів він.
Андрій скинув сорочку, і Гапка зойкнула, побачивши на тілі козака свіжі шрами.
— З відьмою однією обіймався, — пожартував козак.
Гапка не зважила на Андріїв жарт, лише скрушно похитала головою і обережно торкнулася козакових грудей.
— Що сталося? — тихо запитала.
— За обідом розкажу. У вас тут усе спокійно?
Гапка здивувалася:
— А що, щось може бути не так?
За обідом козаки розповіли про битву на острові і про болотяних відьом.
Гапка тільки кивала головою.
— І це по-твоєму «маленька пригода»?! Ех, козаки…
Опісля Гапка з Андрієм пішли до Дніпра, а Никодим з Бородавкою відправилися до шинку.
Уже вечоріло, й у шинок почали стікатися селяни.
Бородавка й Никодим розташувалися за столиком, що стояв одразу при вході, і щойно в руці Никодима зблиснув золотий червінець, відразу ж їхній стіл обріс усякими стравами, наче пеньок опеньками.
— Красота! — потягнувся Никодим, відпивши добру половину кухля пива.
— М-да-а-а, — простягнув Бородавка, розгладжуючи вуса.
Водяник і характерник зійшлися в смаках. Обидва любили добре поїсти і випити.
— Я з вами на Січ піду, — сказав Никодим, — на околі жити буду. Як думаєш, не проженуть козаки?
Бородавка посміхнувся.
— Після того, що ти на майдані з Колієм утнув? Ні, звичайно!
— От і добре! — вигукнув водяник, і налив по чарці мутної сивухи.
За сусіднім столиком сиділо п’ятеро селян і досить галасливо про щось сперечалися.
— Кажу ж вам, — бубонів дебелий мужик з червоним, як буряк, лицем, — на млині живе! Мені мірошник розповідав. Увечері ішов, колесо поламане було, а вранці прийшов — колесо полагоджене! А на підлозі по борошні — сліди, сліди! О!
— Брехня! — відмахувався маленький миршавий чоловічок з поморщеним, як печена груша, обличчям. — Не може такого бути!
— А кіз хто доїть по ночах? — запитав третій. — Кажуть, Козодій!
— І це брехня, — відказав усе той же чоловічок. — Ти, Стецю, — звернувся він до мужика, який говорив про Козодоя, — не каламуть народ, і ти, Охріме, — сказав дебелому, — знав кому повірити, — мірошнику! Та він же брехач, яких світ не бачив!
Мужик сказав це досить голосно, так, що його почув мельник, який сидів за сусіднім столом.
— Хто брехач?! — підвів голову мельник; його довгий ніс і маленькі поросячі очка налилися кров’ю. — Сам ти брехач, Панасе! Тож стули пельку.
— А водяник у нас на ставку?! — не вгамовувався Охрім. — Я на власні очі бачив, як він з утопленицями в дурня «різався»!
Усі засміялися.
— Скільки ж ти випив, Охріме? — узяв його на сміх Панас.
— Та ну тебе до дідька! — відмахнувся Охрім.
Панас кивнув.
— От дідько є, а водяників нема, все це байки!
Никодим витягся на лавці і добродушно запосміхався, а Бородавка закурив люльку.
— А відьми? Гапку, наприклад, візьміть! — вигукнув Стецько.
Посмішки з облич Никодима й Бородавки як вітром здуло.
— Прикуси язика, — гримнув на нього Охрім, але мужик уже добряче випив і йому явно захотілося перемити Гапці кісточки.
— Усі бачили, як вона перед Різдвом з димаря на мітлі вилітала з чортом на пару.
— А ще, — сказав Стецько і почервонів ще дужче, — я бачив Гапку на Дніпрі…