— А я думав, ти не знав… — пробурчав він.
— Півень думав — в борщ попав!
— А чого ж мовчав-то? — обурився Бородавка.
Кошовий знову підморгнув.
— Славний малий, твій Никодим.
А водяник тим часом уже надягнув шаровари і сів на березі чекати інших.
Першим вийшов Бузина, глянув на Никодима і вибухнув сміхом.
— Сомове око! Я такого жарту ще не бачив!
Козак вдягнув шаровари, оперезався і дістав з гаманця червінця.
— Тримай, — простягнув водяникові, — «німецький поплавок»!
Козаки виходили на берег і віддавали Никодиму свої ставки.
— Тепер ти багатій, Никодиме, — сказав Колій.
Никодим підкинув гроші на долоні і посміхнувся.
— Гроші — лайно!
Потім висипав зі свого гаманця золото, що там залишилося, і крикнув:
— Що користі від них, коли не можу прогуляти їх з братією. Забирай, кошовий, їх у скарбницю військову, нехай на потреби війська підуть, я в Синопі на гульню роздобуду.
Козаки схвально загули. Никодим починав користуватися неабияким авторитетом.
По обіді козаки знову взялися за роботу. Сплавляли витягнуті з Дніпра чайки на Січ, ладнали їх, встановлювали фальконети. Робота кипіла до пізнього вечора, і лише коли всі чайки були приведені до бойової готовності, козаки повернулися в курені. Повечерявши, деякі відразу лягли спочивати, а ті, кому спати ще не хотілося, сіли грати в карти. Никодим з настанням вечора чомусь став помітно хвилюватися.
— Та що з тобою таке? — питав його Андрій, але водяник лише загадково посміхався і потирав руки.
Коли усі поснули, Никодим тихенько встав і вислизнув надвір, спустився до Дніпра, узяв човен і кудись поплив. Не помітив водяник, як легка тінь ковзнула за ним, сіла в каюк і пішла слідом, тримаючись ближче до очеретів.
Никодим плив униз за течією, швидко працюючи веслами. Вітер, що бушував удень, стих зовсім, і на Дніпрі панував повний штиль. Міріади зірок разом зі сріблистим рогатим місяцем відбивалися в тихих водах могутньої ріки, як у безкрайньому свічаді. Нічне небо настільки злилося з водою, що сказати напевне, де саме кінчався Дніпро і починався небесний океан, було просто неможливо!
Раптом з нічного мороку, немов велетенська мара, виросла стрімка скеля.
Никодим обплив її. З іншої сторони скеля була більш пологою, так що на неї можна було зійти. Водяник причалив до скелі й витяг човен на скелю, знову не помітивши чорної тіні неподалік. І ось нічну тишу порушив переливчастий жіночий сміх, і в обійми до Никодима кинулася жіноча фігура. Водяник підхопив її на руки і закружляв з нею.
— Берегинько! — радісно вигукнув водяник і солодко чмокнув дівчину в щоку.
Зненацька, невідомо звідки, роздався чоловічий сміх.
— Тепер усе ясно!
Нічний морок ураз немов розсіявся, і показався каюк з Андрієм.
— От так Никодим! — сміявся козак.
Берегиня сховалася за водяника, а той ображено відкопилив губу.
— Чого стежиш, Сивий? Не довіряєш?
— Та ні, вибач. Дивний ти якийсь був, хвилювався я за тебе.
— Не бійся, виходь, — сказав Никодим дівчині.
Дівчина вийшла. Зростом вона була майже на півголови вище за Никодима, струнка, чорноволоса, у довгій сорочці.
— Це Сивий, — продовжував водяник, — характерник, мій друг.
Берегиня з цікавістю стала розглядати козака.
— Ну, заспокоївся? — запитав Никодим.
— Так. Але знай, Никодиме, що у нас із цим дуже строго, так що дивись…
Водяник відмахнувся.
— Греби звідси! Теж мені, святий праведник…
— От, «кацап», — засміявся Андрій і наліг на весла.
3
Збори скінчилися. Дві тисячі козаків на п’ятдесятьох чайках рушили вниз по Дніпру. Бузина, Андрій і Никодим йшли на отаманській чайці Бородавки, причому Бородавка доручив Никодиму стерно. Вітер роздував вітрила козацьких бойових човнів, веслярі розмірено працювали веслами, здіймаючи каскади бризок, що грали на сонці вогняними крапельками, і чайки неслися вперед!
Бородавка сидів на задньому горищі біля Никодима і потягував люльку.
— Лиман будемо проходити вночі, — говорив він Бузині, — коло Переправи Воїнів завжди вартові бусурманські стоять, а ми повинні з’явитися в Синопі, як грім серед ясного неба!
— Твоя правда, Степане, — погодився Бузина.
Никодим, добродушно мружачись на сонці, вправно стернував.
— Оце лоцман! — нахваляв його Бузина. — Такого не гріх і на гетьманську чайку! Мабуть, усі обмілини знаєш?