Головою обласного виконавчого комітету обрали підтриманого В’ячеславом Чорноволом, Ігорем Юхновським та іншими депутатами Степана Давимуку. Як зауважують учасники національно-революційних подій на Львівщині кінця 1980-х – початку 1990-х років, Давимука був одним із небагатьох тодішніх опозиціонерів, які системно й послідовно готували себе до приходу у вертикаль виконавчої влади і до корінної трансформації управлінської структури[26].
В. Чорновіл з О. Антонів. С. Шешори Косівського р-ну Івано-Франківської обл., 1967 р.
З огляду на брак кваліфікованих кадрів посади пропонувалися компартійним працівникам. Однак у команду нової влади не могли потрапити ті, «хто був активістом партії, працював на ідеологію, проявляв надмірну ініціативу на партійному фронті, коли можна було без неї обійтись»[27]. Кандидати, за свідченням Степана Давимуки, мали характеризуватися «націонал-патріотичною визначеністю, державницькою поставою, антикомуністичною орієнтацією та високим профе-сіоналізмом і широкою освіченістю, культурою та високими загальнолюдськими якостями»[28]. За таким принципом були укомплектовані органи представницької влади в Івано-Франківській області, де головою облради було обрано представника національно-демократичних сил Миколу Яковину.
Запровадження вказаного підходу до формування команди виявилося в тому, що на посадах в облвиконкомі було затверджено близько 65 % членів Компартії і тих, хто з неї вийшов[29]. Реформаторське ядро облвиконкому фактично склали вихідці зі старої системи. Так, Зенон Котик відповідав за загальні економічні процеси в області, утвердження ринкових відносин у цілому, реформування грошової системи; Леонтій Дунець – за агропромисловий комплекс; Іван Бутрин – за проблеми постачання, зменшення товарного дефіциту в сфері торгівлі; Володимир Яворський – за будівництво, реформу комунального господарства; Віра Лясковська займалася розроблянням системи моніторингу завдання підприємствами шкоди екології, а згодом питаннями призову до армії.
Яскравими особистостями у виконкомі, які не асоціювалися з компартійною системою і мали значний вплив на створення програм діяльності, були заступник голови облвиконкому Михайло Косів і начальник управління освіти Ірина Калинець.
Точилися дискусії щодо доцільності залишати в апараті виконкому старих працівників, оскільки вони, мовляв, зберегли попередній спосіб мислення і діяльності, а тому здійснюють реформи «соціалістичного» взірця[30]. В’ячеславу Чорноволу доводилося відстоювати свою позицію. Проте опоненти не мали добре підготовлених людей для заміни розкритикованих осіб із облвиконкому. Зокрема, на засіданнях УРП періодично порушувалося питання про усунення посадовців облвиконкому і водночас стверджувалося, що немає необхідних власних кадрів для заміни[31].
У Львівській області та в цілому в Україні була значна кількість тих, хто позитивно оцінював відмову демократичної влади від тотального походу проти інакодумців, до якого її дехто підштовхував[32]. Завдяки такому підходу до формування команди вдалося зберегти кращі кадри, зусиллями професіоналів-управлінців розробити низку перспективних концепцій загальнодержавного значення, успішно протистояти тиску правлячої в країні Комуністичної партії. На території Львівської області фактично відбувалися процеси, аналогічні тим, що були у Польщі, Чехословаччині, Литві.
Хоча кваліфіковані кадри мали можливість працювати на належних для них місцях, у структурах облвиконкому відбувалися ротації. Так, з травня 1991-го до квітня 1992 року було замінено п’ятеро із сімох керівників виконкому, семеро з восьми керівників відділів його апарату, 20 з 31 керівника самостійних підрозділів, управлінь і обласних підрозділів, 13 з 20 голів райвиконкомів та четверо з п’яти голів міськвиконкомів. А після того, як згідно з ухваленим Верховною Радою УРСР 7 грудня 1990 року законом про місцеве самоврядування було об’єднано посади голови облради і голови облвиконкому, на Львівщині було заміщено решту сім голів райвиконкомів, а також 20 їхніх перших заступників[33]. Тобто демократична влада поступово змінювала склад управлінців із урахуванням свого кадрового потенціалу.
26
Батенко Т. Галицькі намісники: записки з коридорів львівської влади / Т. Батенко. – Львів: Каменяр, 2004. – С. 54.
27
Давимука С. Львівський період державотворчої діяльності В. Чорновола 1990–1992 років // Чорноволівські читання / Уклад. М. Влащук. – К.: МАУП, 2003. – С. 51.
28
Давимука С. Незабутній народний голова. Львівський період державотворчої діяльності В. Чорновола. 1990–1992 / С. Давимука // Молодь України. – 2003. – 11 квітня.
32
Сотник Л. Вдивляючись у риси сьогодення / Л. Сотник // Молода Галичина. – 1991. – 25 квітня.
33
Батенко Т. Галицькі намісники: записки з коридорів львівської влади / Т. Батенко. – Львів: Каменяр, 2004. – С. 62–63.