Попри тиск центральних органів влади В’ячеслав Чорновіл невідступно втілював ідею перетворення УРСР на Українську державу, створюючи підвалини національно-визвольного руху.
Перші рішення Львівської обласної ради стосувалися найбільш гострих і нагальних питань: національної символіки й національних свят, землі, власності, багатопартійності, департизації підприємств і організацій, деідеологізації і декомунізації, затвердження місцевого часу, визнання воїнів УПА ветеранами війни, звільнення преси від цензури, створення друкованого органу обласної ради «За вільну Україну» та інших.
Віддаючи належне ролі обласної ради у формуванні системи незалежних ЗМІ, В’ячеслав Чорновіл згодом зазначав: «…З перших днів нашого існування (новообраної облради. – Авт.) свобода слова на Львівщині стала реальною»[49]. Натомість В. Секретарюк давав негативну оцінку цьому процесу, вважаючи більшість ЗМІ такими, що мають «антикомуністичне спрямування», особливо видання «За вільну Україну», «Франкова криниця» та «Ратуша»[50].
Вимагало негайного розв’язання й питання про повернення українських військовиків із гарячих точок, а згодом про несення військової служби винятково на території України.
Був проголошений курс на перехід до ринкових відносин, що передбачало, по-перше, акціонування підприємств, виведення їх з-під союзної власності, а по-друге, здійснення аграрної реформи, згідно з якою збільшувалися розміри присадибних ділянок, колгоспна земля розпайовувалася, що призвело до створення в області 300 фермерських господарств. Загалом близько 80 % рішень обласної ради стосувалися економічної сфери[51].
Голова обласної ради В’ячеслав Чорновіл виступав за розширення повноважень місцевих органів влади та обмеження так званого демократичного централізму. Подібні рішення Львівської обласної ради на той час були радикальними не лише для України, а й для всього СРСР, однак згодом багато з них стали основою відповідних указів Президента України та ухвалених Верховною Радою України законів.
В. Чорновіл. 1971 р.
Діяльність обласного голови дещо ускладнювали спроби Комуністичної партії дестабілізувати ситуацію в регіоні, маніпулюючи питаннями міжнаціональних і міжконфесійних відносин. Результатом таких маніпуляцій стало загострення взаємин між православними і греко-католиками. Зняти напругу між релігійними течіями обласна влада не мала змоги, більше того, конфліктна ситуація не вичерпалася і до сьогодні, хоча все ж таки вдалося не допустити міжнаціональної ворожнечі в регіоні.
Спроби Компартії підірвати довіру населення до керівництва області не мали успіхів. Провалилася дискредитація рад у ЗМІ, не діяли ні штучно створені перешкоди розповсюдженню газети обласної ради «За вільну Україну», ні саботування виконання рішень облради, ні запровадження елементів економічної блокади області. Зокрема, свідченням того, що в низці міністерств і відомств нехтування інтересами Львівської області стало тенденцією, є репліка керівника агропрому УРСР Миколи Сидоренка на селекторній нараді: «Передайте Чорноволу, що Львівщина не одержить ніякої дотації по сільськогосподарським продуктам!»[52] Невдовзі облрада була змушена констатувати, що агропром відмовив області у дотаціях на сільськогосподарські продукти, зокрема на молочну продукцію, які завжди здійснювалися з республіканського фонду[53]. В’ячеслав Чорновіл зізнавався, що Львівщина перебуває в облозі: «Використовуючи специфічну структуру нашого соціально-економічного комплексу, дисбаланс між промисловим і сільськогосподарським виробництвом, спробували обмежити постачання області, заохочували партнерів розривати зв’язки з нашими виробниками»[54]. У такій ситуації керівництву області довелося самостійно забезпечувати постачання пального і продовольства. Так, вугілля у Львівський регіон везли з Кривбасу, пшеницю – з Казахстану, олію – з Молдови тощо.
Що стосується суспільно-політичної обстановки в західному регіоні республіки, то ЦК КПУ 18 вересня 1990 року ухвалив постанову, в якій найнебезпечнішим фактором суспільно-політичного життя в краї було визнано «антикомунізм, який набуває усе відкритіших, грубіших і потворних форм»[55]. Так, на пленумі ЦК КПРС перший секретар ЦК КПУ Станіслав Гуренко звернувся до керівників правоохоронних органів і очільників Верховної Ради СРСР із проханням розслідувати випадки антикомуністичних рішень і дій, у тому числі з боку деяких рад[56]. Але ще до звернення Гуренка Президія Верховної Ради УРСР ухвалювала постанови про обмеження застосування або відміну деяких ухвал рад (зокрема щодо демонтажу пам’ятників Леніну). Тривала ця практика й надалі. Приміром, на засіданні постійної Комісії Верховної Ради УРСР з питань законодавства і законності під головуванням Олександра Коцюби піддали сумніву правочинність ухвал облради про осінній призов і несення строкової служби, про національну символіку, святкові дні, поясний час тощо[57].
49
«Главное сейчас – сохранить экономическую, социальную и политическую стабильность». Выступление Вячеслава Чорновола на сессии областного совета народных депутатов 24 февраля 1992 г. // Высокий замок. – 1992. – 27 февраля.
51
Давимука С. Львівський період державотворчої діяльності В’ячеслава Чорновола 1990–1992 років / С. Давимука // Чорноволівські читання. – К., 2003. – С. 55.
52
Козловський Б. Домашнє завдання парламентарям / Б. Козловський // За вільну Україну. – 1991. – 19 січня.
53
Заява Львівської обласної ради народних депутатів // За вільну Україну. – 1991. – 24 січня.
55
Адамович С. Проблеми соборності в процесі національно-демократичного відродження Галичини у кінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. / С. Адамович // Визвольний шлях. – 2006. – № 4. – С. 16.