Тиск влади на демократичні сили посилився після голодування студентів у Києві в жовтні 1990 року. На початку осені цього ж року В’ячеслав Чорновіл спрогнозував можливий наступ реакції на демократичні свободи, що почав невдовзі наростати. «Суть політичного моменту, – оцінював Чорновіл ситуацію, що склалася, – реакція переходить у наступ. Особливо інтенсивний цей наступ в Україні, що зумовлено як геополітичним положенням республіки, так і тим, що саме Компартія України залишилась останнім територіально-політичним оплотом існуючої системи. Останні події засвідчують, що відбувається повна докорінна зміна політичного курсу, що сплановано цілу систему політичних і поліційних заходів уже не для консервації режиму, а для повернення його на вихідні позиції, для повного розгрому ідейних опонентів»[58]. Відповідно, В’ячеслав Чорновіл запропонував підготувати комплекс різноманітних заходів протидії реакції. Одним із перших було досягнення координації дій рад трьох західноукраїнських областей – Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської, – в яких домінували демократичні сили. Створена так звана «Галицька Асамблея» опікувалася не лише політичними питаннями, а й заходами зі стабілізації економічних процесів у цих областях. У березні 1991 року під час союзного і республіканського референдумів щодо майбутнього СРСР з ініціативи В’ячеслава Чорновола в Галичині провели опитування мешканців про ставлення до ідеї відновлення незалежної Української держави. Ствердно на нього відповіли близько 80 % мешканців регіону.
Компартія втрачала вплив у західноукраїнських областях. Згідно з соціологічним дослідженням, проведеним ідеологічним відділом ЦК КПУ, Компартію підтримували лише третина населення і 62 % комуністів[59]. Найбільш суттєвою причиною втрати популярності КПУ на політичній арені було невміння її функціонерів вести ефективну політичну роботу в масах, відсутність реального зворотнього зв’язку, навіть відірваність від реформаторів-комуністів, які усвідомлювали необхідність змін[60].
Швидку втрату популярності КПУ на Львівщині В’ячеслав Чорновіл пояснював тим, що, на відміну від керівників обласних організацій КПУ в Івано-Франківській та Тернопільській областях (у них до такого гострого конфлікту між облрадою й обкомом, як на Львівщині, не дійшло), львівський обком очолювала людина, не здатна на компроміс. Натомість працівники обкому заявляли, що неспроможним до діалогу було керівництво обласної ради[61]. Попередник В. Секретарюка Я. Погребняк писав, що велика кількість комуністів вийшла з партії через конфлікт нового керівництва обкому з виборною владою[62]. Отже, облрада поступово посилювала свій вплив на Львівщині, нейтралізуючи та усуваючи вплив обкому КПУ. За словами голови облвиконкому Степана Давимуки, «до кінця 1990 року ситуація в області контролювалася нами в повній мірі»[63].
Біля батьківської хати. Справа наліво: А. Пашко, В. Чорновіл, М. Коцюбинська, Валентина Чорновіл. С. Вільхівець Звенигородського р-ну Черкаської обл., 1979 р.
Рішуче діяло керівництво Львівської обласної ради під час спроби державного перевороту в СРСР. За погодженням із В’ячеславом Чорноволом, який перебував тоді за межами області, оперативно підготували «Звернення Львівської обласної ради народних депутатів до населення Львівщини», оприлюднене в часописі Жидачівської районної ради «Новий час» від 22 серпня 1991 року. У ньому події, що відбувалися в Москві, були прямо названі державним переворотом і засуджені. «В ситуації, яка склалася, – йшлося у „Зверненні“, – закликаємо населення Львівщини зберігати порядок, самодисципліну, не вдаватися до нерозважних вчинків, не піддаватись на провокації. А при спробі насильницького усунення демократично обраної народом влади відповісти масовими актами громадянської непокори»[64]. Цим зверненням Львівська обласна рада першою серед державних органів республіки недвозначно висловила своє ставлення до гострої політичної ситуації. У подібному дусі було підготовлено заяву Комітету громадської згоди, у якій окрім іншого прозвучали вимоги скликати позачергову сесію Верховної Ради УРСР і дати оцінку тому, що відбувається; оголошувався стан готовності до загального політичного страйку та актів громадянської непокори; військовослужбовці й правоохоронці були закликані утриматися від насильницьких дій[65].
58
Виступ В. Чорновола на позачерговій сесії 29 листопада 1990 р. «Шляхом громадянської згоди» // За вільну Україну. – 1990. – 30 листопада.
60
Яжборовская И. С. Трансформации Восточной Европы в конце ХХ века / И. С. Яжборовская // Вопросы истории. – 2007. – № 6. – С. 33.
62
Погребняк Я. П. Не предам забвению: политические мемуары. 2-е изд., испр. и доп. / Я. П. Погребняк. – К.: Артек, 2004. – С. 253.
63
Давимука С. Незабутній народний голова. Львівський період державотворчої діяльності В. Чорновола. 1990–1992 / С. Давимука // Молодь України. – 2003. – 11 квітня.
64
Звернення Львівської обласної ради народних депутатів до населення Львівщини // За вільну Україну. – 1991. – 20 серпня.
65
Звернення Комітету громадської згоди Львівщини до мешканців Львівської області та всіх громадян // Галицька зоря. – 1991. – 21 серпня.