Водночас керівництво республіки в особі голови Верховної Ради Леоніда Кравчука вибрало очікувальну позицію, про що свідчать як представники національно-демократичних сил, так і комуністичні діячі[66]. Виступи Кравчука на радіо й телебаченні 19 серпня 1991 року в цілому відповідали вказівкам у таємних шифротелеграмах ЦК КПУ, направлених у низові осередки партії. У них також ішлося про спокій, зміцнення дисципліни, збирання врожаю тощо[67]. На переконання істориків Володимира Литвина та Анатолія Слюсаренка, позиції керівництва ЦК КПУ і Леоніда Кравчука погоджувалися[68].
ЦК КПУ шифротелеграмами інструктував Кримський ревком, обкоми і Київський міськком, начебто «найважливішим завданням партійних комітетів є сприяння Державному комітету з надзвичайного стану в СРСР»[69]. Тому контрольовані представниками Компартії Дніпропетровська, Житомирська, Одеська, Миколаївська, Чернігівська та інші обласні ради заявили про підтримку ДКНС.
На Львівщині ж готувалися до опору путчистам, узгоджували заходи із В’ячеславом Чорноволом, котрий як депутат Верховної Ради УРСР і провідник визвольного руху перебував у Києві, організовуючи та координуючи всеукраїнський опір заколотникам. Коли дії останніх захлинулися через спротив громадськості, В’ячеслав Чорновіл прибув до Львова, ознайомився із ситуацією та розпорядився взяти під контроль приміщення обкому. У приміщеннях обласного комітету КПУ були знайдені секретні матеріали, які засвідчили причетність Комуністичної партії до спроби державного перевороту. Отримавши беззаперечні докази злочинної діяльності КПУ проти народу, В’ячеслав Чорновіл 23 серпня 1991 року видав розпорядження про припинення діяльності Комуністичної партії на території області. Невдовзі діяльність КПУ призупинила Верховна Рада України. На прес-конференції В’ячеслав Чорновіл наголосив, що «після цих подій Комуністична партія повністю дискредитувала себе, і найкращий вихід для неї був би саморозпуститися»[70]. Він підкреслив, що нагальним є питання повної департизації правоохоронних органів, армії та КДБ.
Отже, завдяки виваженим і послідовним діям В’ячеслава Чорновола Львівській обласній раді вдалося витримати тиск панівної в країні Комуністичної партії, налагодити координацію з обласними радами інших областей, досягти перемоги демократичних цінностей і громадського опору над всевладдям радянського тоталітарного режиму.
Під час заслання. В. Чорновіл з А. Пашко (праворуч). Нюрба (Якутія, Росія), 1979 р.
Після здобуття Україною незалежності розгорнулася кампанія з виборів Президента України, у якій взяв участь і В’ячеслав Чорновіл. Іще під час дискусій щодо доцільності введення посади президента в Україні він підтримав ідею запровадження президентської вертикалі влади, яка мала б налагодити механізм державної влади в центрі і в регіонах. «Треба сильну виконавчу владу, – зазначав В’ячеслав Чорновіл. – Якщо буде так і далі, скільки б ми не приймали законів – нічого з того не вийде»[71].
На засіданні Центрального проводу Народного Руху України 20 липня 1991 року постало питання висунення претендентів на посаду Президента від Руху. З-поміж запропонованих кандидатур більшість членів Центрального проводу бачили в цій ролі В’ячеслава Чорновола. Остаточно єдиним кандидатом його було обрано на засіданні Великої ради Руху 1 вересня 1991 року.
Підтримали висунення В’ячеслава Чорновола в кандидати на пост Президента й інші організації та об’єднання. Регіональна Координаційна рада, створена Тернопільською, Львівською та Івано-Франківською радами народних депутатів 25 липня 1991 року, ухвалила провести 5 вересня 1991 року спільну сесію трьох обласних рад у Тернополі, на якій серед інших питань мали розглянути діяльність трьох рад у ході президентських виборів. У підсумку спільна сесія рад підтримала В’ячеслава Чорновола як кандидата в Президенти України[72].
66
Бюлетень позачергової сесії Верховної Ради України дванадцятого скликання. – 1991. – № 1. – С. 91–92; Крючков Г. Сначала он поддержал Горбачева, потом ГКЧП / Г. Крючков // Всеукраинские ведомости. – 1995. – 8 апреля; Тисяча років української суспільно-політичної думки: у 9 т. / Т. Гунчак (голова ред. кол., наук. ред.), Ю. Шаповал (упоряд. і передм.). – К.: Дніпро, 2001. – Т. 9: 1989–2001 роки. – С. 228; Танюк Л. С. Монологи (театр, культура, політика) / Л. С. Танюк. – Харків: Фоліо, 1994. – С. 277–278.
67
Коммунистическая партия Украины: хроника запрета / С. И. Гуренко (сост. – ред.). – Донецк: СП «Интербук», 1992. – С. 11–15.
68
Литвин В. М. Украина: политика, политики, власть: на фоне политического портрета Л. Кравчука / В. М. Литвин. – К.: Альтернативы, 1997. – С. 210; «Закликаю до спокою та витримки». Виступ Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука по республіканському радіо та телебаченню 19 серпня 1991 року // Галицька зоря. – 1991. – 21 серпня; Литвин В. М. На політичній арені України (90-ті рр.). Роздуми істориків / В. М. Литвин, А. Г. Слюсаренко // Український історичний журнал. – 1994. – № 2–3. – С. 40.
69
Танюк Л. Викриття. Все має свій кінець // Хроніка опору. Зб. матеріалів / Упоряд. Л. Танюк. – К.: Вік, Дніпро, 1991. – С. 167.
70
Чорновіл В.: «Це був партійно-мілітарний путч» // За вільну Україну. – 1991. – 22 серпня.
72
Ухвала регіональної Координаційної ради «Галицької Асамблеї» // Тернопіль вечірній. – 1991. – 27 липня.