У студентські роки. Київ, друга половина 1950-х років
Результативною виявилася тактика діяльності УГС з радикальної зміни суспільного ладу за допомогою ненасильницьких методів боротьби. Вона провадилася в рамках поступального тиску на владу з поступовим нарощуванням вимог, задіянням реформаторської частини представників влади. Таким шляхом у боротьбі з комуністичними режимами йшли національні рухи східноєвропейських країн. У своїй діяльності різноманітні структури порушували політичні, екологічні, соціальні, релігійні, культурницькі та інші питання.
Попри репресії з боку влади УГС розширювала сфери й територіальні межі діяльності, нарощувала кількість своїх членів та прихильників. Діячі УГС продовжили справу редакції «Українського вісника», а саме координацію діяльності з представниками національно-демократичних рухів інших республік СРСР. Ініційована Чорноволом УГС не змогла стати розгалуженою народнофронтівською організацією, проте, на думку багатьох дослідників і політичних діячів, сприяла розгортанню українського національно-визвольного руху, вела до його радикалізації, утверджувала у суспільстві ідею боротьби за відновлення Української держави.
На дієвості УГС позначилися розбіжності у поглядах і конфліктні ситуації між її членами. Неузгодженість позицій Левка Лук’яненка і В’ячеслава Чорновола щодо діяльності спілки та її організаційної трансформації змусила останнього відійти від участі в керівництві УГС. Наприкінці 1989 року В’ячеслав Чорновіл відмовився від подальших дискусій про тактики і стратегії діяльності організації та формат її трансформації й ініціював створення Української незалежної видавничо-інформаційної спілки, яка мала б функціонувати як інформаційне агентство, інформцентр і видавництво. Однак роботу з розгортання цієї структури Чорновіл був змушений призупинити у зв’язку із обранням його головою Львівської обласної ради та депутатом Верховної Ради України, оскільки нова сфера діяльності вимагала максимальної концентрації.
В’ячеслав Чорновіл зробив неоціненний внесок у формування масштабного українського взірця народнофронтівського об’єднання – Народного Руху України. На червневих мітингах 1988 року у Львові він разом із однодумцями заявив про створення організації «Демократичний фронт», для якої підготував проект програми. Щоб не допустити навіть створення організації, влада вдалася до кривавого розгону мітингу 4 серпня 1988 року та заборони надалі їх проводити, у всілякі способи залякувала громадськість. Не вдалося розгорнути будь-яку діяльність і у Вінниці, Києві, Хмельницькому.
В’ячеслав Чорновіл та інші провідники УГС спочатку з пересторогою поставилися до заходів творчої інтелігенції зі створення Народного Руху України, вважаючи це спробою режиму очолити вияв народного невдоволення, адже серед учасників Руху було багато членів КПРС. Але, зважаючи на важливість утворення масштабної всенародної організації, вирішили все ж таки взяти участь в ініційованій письменниками акції. В’ячеслав Чорновіл особисто долучився до формування місцевих рухівських об’єднань, брав участь у роботі комітетів з підготовки установчих зборів організацій Руху, зокрема комітету з організації Всеукраїнського установчого з’їзду НРУ. У виступі на установчому з’їзді НРУ В’ячеслав Чорновіл закликав відкинути розбіжності між прихильниками радикальних і поміркованих ідей задля створення масштабної української організації. Надалі він брав найактивнішу участь у розбудові й діяльності НРУ. На початку 1990 року Чорновіл відстоював концепцію Руху як масштабної громадської організації народнофронтівського типу, вважаючи, що перетворення НРУ на партію буде непоправним ударом по його дієздатності і зашкодить наміченій цілі – активізувати процес українського національного відродження й наблизити відновлення Української держави.
Лідер «острова свободи»
На перших демократичних виборах 1990 року В’ячеслава Чорновола було обрано народним депутатом України та депутатом Львівської обласної ради. На Львівщині представники демократичних сил здобули перевагу, отримавши від 75 до 90 % мандатів. Вони мали більшість у міських і районних радах Львова, Дрогобича, Стрия, Червонограда, Миколаєва, а міська рада Трускавця була повністю сформована з них. Представники й прихильники КПУ переважали лише у 18 з 31 міських і районних рад Львівської області. В Івано-Франківській обласній раді демократичні сили здобули 78,7 % місць, у міській раді – 86 %. Майже половину місць посіли вони в Тернопільській обласній раді і 60 % місць – у міській раді. В цілому по Україні виборці забалотували багатьох представників Компартії. Не потрапили до складу обласних рад окремі секретарі обкомів, не були обраними 80 перших секретарів міськкомів і райкомів Компартії у відповідні ради, в тому числі в Донецькій, Івано-Франківській областях – кожен четвертий, у Криму – кожен п’ятий. У міські ради не пройшов жоден секретар Луцького і Тернопільського міськкомів, перший та другий секретарі Хмельницького міськкому партії.