Дуже небезпечний був закон за крадіж хліба, бо як хотіли когось забити, то проголосили, що він украв хліб. Одного ранку проголосили, що Лейко вкрав хліб і треба його покарати. Я знав Лейка з Майданеку, бо робив у його команді, він був дуже добрий чоловік, нікого не вдарив і не зробив ніякої кривди. Коли прийшли вбивці і хотіли Лейка витягнути на подвір’я, я зібрав хлопців, що Лейка знали з Майданеку, закликали баракового і розказали, що Лейко хліба не крав, що це провокація, що на Майданеку, коли був форарбайтером, нікого не вдарив і ніякої кривди не зробив, і так ми Лейка врятували.
Одної неділі рано бараковий оголосив, що можемо написати додому поштову карточку, але німецькою мовою такого змісту: я живий, здоровий, можете присилати мені тридцять марок раз на місяць, харчові пакунки і написати карточку. Такі привілеї мали всі, крім руских. Рускі і всі інші горожани Совєцького Союзу не мали таких привілеїв. Мало хто знав німецьку мову. Хто знав, писали цілий день і не вимагали за те ніякої винагороди. Лише Кравець, що його минула кара за Майданек, вимагав за написання карточки порцію маргарини. Як почули про це у 63-му бараці, кілька охочих витягли Кравця на подвір’я і в жорстокий спосіб його вбили.
У Бухенвальді в’язням було краще, як у Майданеку. Тут нас не били, їсти давали так, що можна вижити. Але термін нашого відпочинку наближався до кінця. Нас знову чекала тяжка праця. Найбільше боялися попасти в каменоломи. Там, розказували, було найтяжче. В’язні довго не витримували.
Що діялося на волі, ми не знали. Були такі вістки, що війна скоро закінчиться, що німці хочуть погодитися із західними державами, що німці зазнають великих втрат на фронтах. Мало хто в це вірив. Ті, що написали карточки, нетерпеливо чекали вістки від родини. По якомусь часі почали надходити вістки від родин. Одного вечора читає бараковий мій номер. У мене серце стрепенулося. Біжу і тремтячою рукою беру карточку, читаю: «Ми всі здорові, пакунок тобі вислали, здоровимо тебе». І то все. Я був такий зворушений, що не міг заснути. Кожний день нетерпляче очікував на пакунок. І нарешті діждався. За кілька днів приносять до бараку посилки, читають номери, і чую 12012. Біжу, беру той пакунок і швиденько залажу на нари — на своє місце. Розпечатую, а там — солодкі коржики, цукор, шматок сала і досить багато тютюну.
їм ті коржики, дав по одному найближчим сусідам, але вони більше поглядають на тютюн і просять, щоб дав їм закурити. В тюрмі дуже хотілося курити. Я за Польщі не курив, бо ми, націоналісти, бойкотували польський монополь, але в тюрмі почав курити. Закурив я сам і дав сусідам на пару цигарок, закрутилося мені в голові. Для товаришів була велика приємність і задоволення по так довгому часі закурити. Підкріпився я коржиками і якось краще почувався. Решту зав’язав у клуночок і заховав під головою, щоб не брали, бо такі випадки траплялися часто. Було то для мене велике свято за весь час перебування в таборах. Відтоді я часто отримував пакунки і вже голоду не відчував.
Як почали надходити посилки, то зараз почалася торгівля. Були такі курці, що віддавали за тютюн частину своїх харчів. Була навіть ціна: за хліб — шість цигарок, за маргарину — дві цигарки. Без тої мізерної порції не можна було прожити, вони самі собі вкорочували життя. Через тютюн багато передчасно помирало. Як бараковий або «кало» дізнавалися про такого гендляра, то били. Тому старалися робити обмін, щоб ніхто не бачив. Серед в’язнів були такі, що не могли більше терпіти концтабору, не хотіли мучитись. Вони діставали в кухарів сіль, розчиняли на воді і пили. Від солі їм пухли ноги, вони йшли до лікаря, їх забирали у шпиталь — і звідти вони вже ніколи не верталися. Були і такі, що йшли на дроти, дроти були наелектризовані. Це була коротка смерть. Ходила така чутка, що син Сталіна, який попав у полон до німців, так покінчив із собою.
Наш відпочинок добігав до кінця. За шість тижнів карантину багато відійшло на вічний спочинок. Я трохи підкріпив своє здоров'я посилками з дому. Дуже мені ставав у пригоді тютюн. Через тютюн я мав багато приятелів серед товаришів недолі. Бувало, дав форар-байтерові закурити, то він уже мене не підганяв на роботі, іноді призначав якусь легшу роботу.