Ідемо краєм лісу, бачимо: зовсім близько молодий чоловік оре плугом і співає польську пісеньку. Михайло направився до нього, поки дійшов, то він уже пішов до села. Трохи далі інший чоловік працює лопатою. Одягнений у фуфайку, на грудях здалека видно 0SТ. Це наш. Михайло бігом до нього, пояснив, хто він, сказав, що тут у лісі є чотирьох — три українці й один латиш. Цей молодий хлопець з Михайлом зайшли до лісу, бо на полі було небезпечно стояти в кацетній одежі. Виявилося, що юнак — з Кривого Рогу, звати його Сашко. Він порадив нам до села не йти, бо вже були прийшли такі, як ми, і їх у селі постріляли. В селі є багато полонених українців, поляків, французів. Сашко дав нам сірники, пообіцяв постарати цивільний одяг для двох. А для других двох — він скаже полякам, що тут є двох поляків. У селі є багато поляків і вони постарають. Завтра раненько принесе на це місце і, може, щось поїсти.
Ми дуже зраділи, що маємо зв`язок зі світом. Вертаємося з Михайлом до криївки, а назустріч біжить Славко і каже, що до нашої криївки прийшли пацани. Які пацани, питаю, та оті зі штілетами, побачили нас і з криком побігли до села. Треба якнайшвидше змінити місце, забираємо свинок. Петя вже помаленьку йде сам, і йдемо в глибину лісу. Примістилися під високим деревом, розказали про зустріч із Сашком. Сірники вже маємо. Назбирали сухих соснових гілок, потім наложили сирого гілля, зробили будку, щоб не було видно вогню. Розпалили вогонь, напекли картоплі і м’яса, добре наїлися і полягали спати. Тулилися один до одного, було тепліше.
Рано я і Михайло пішли на зустріч з новим знайомим. На умовленому місці недовго чекали. Приніс нам Сашко двоє цивільних убрань — один светер, один жакет і двоє штанів. Коло дванадцятої години один поляк має принести одежу ще для двох і, може, якісь харчі. Сашко сказав, що фронт уже зовсім близько, можливо, сьогодні прийдуть американські війська. Це було 12 квітня 1945 року. Ми повернулися до свого місця, переодяглися.
В полудень я з Михайлом, бо Славко не знає польської мови, йдемо зустрітися з поляком. Підходимо, а там два німці збирають сухі дрова. З поляком ми не зустрілись, повернули на своє місце. Десь коло години третьої пополудні чуємо сильний шум літаків. Глянули вгору — летить їх ціла хмара в наш бік, кружляють просто над нами. Водночас чуємо гуркіт моторів, аж земля здригається. То під`їхали танки на дорогу, що йшла попід ліс. Ми не знали, що недалеко нашої криївки йде дорога лісом, на якій улаштовуються німецькі війська.
Коли американці почали скидати бомби згори, танки під’їхали під ліс і почали бити. Німці стали чинити шалений опір американцям. Ми опинилися між двома лініями вогню.
Німці почали бити із зеніток по американських літаках, ті відповіли градом бомб. Зчинився страшний бій зовсім близько від нашої схованки. Ми лежимо в рові, заніміли, тільки дивимось один на одного.
Як довго це тривало — не знаю, бо був знепритомнів. Було вже пізно по полудню, коли все затихло. Раптом чуємо голоси незрозумілої мови. Бачимо трьох чи чотирьох (уже не пам’ятаю) вояків. Вони помітили нас у рові, намірили на нас кріси, підійшли до нас, щось говорили, обшукали кожного і показали нам рукою йти у східному напрямку.
Славко і Михайло пішли, а я залишився з Петром, бо він не міг уже йти. Згодом я зустрів Михайла в Галендорфі, в таборі, де зібралися три тисячі тих, що не хотіли вертатися до Сталіна. Славко повернувся додому.
Коли вже зовсім стемніло, я вирішив піти до села, адже там тепер американці. Петя зовсім знесилений, ходити не може. Я також ледве тримаюся на ногах. Вирішив іти сам, може, дістану щось їсти і розвідаю, яка ситуація в селі. Вийшов на поле — нікого не видно, тихо, аж страшно стало, але йду. Підійшов до першої хатини край села, постукав до дверей. Двері відчинили, в хаті двоє стареньких. Побачили мене, зарослого, худого, перелякано запитали, хто я, звідки. Німка каже, що вони бачили, як в’язнів гнали до лісу, чули, як розстрілювали. Дали мені шматок хліба і молока. Я вже три роки не бачив молока. Попросив ще одне горнятко. Став ніби дужчий. Подружжя з плачем проклинало Гітлера, який занапастив Німеччину, а сам утік до Японії. У них було три сини: двох загинули під Сталінградом, а третій пропав безвісти. Німець дав мені трохи тютюну і запропонував у них переночувати, а рано йти до села, в селі є багато українців і поляків. Я подякував їм і пояснив, що в лісі є ще «камрат», який не може йти, і попросив для нього шматок хліба і молока. Я подякував і пішов до лісу.
Надворі була темна ніч. Так не хотілося вертатися до лісу. Але лишати товариша недолі не годиться.