Капітан мовчки погладив борідку і пішов до катера, який щойно причалив до шхуни.
Незабаром наш корабель підняв якір, Я востаннє глянув на берег і, попрощавшись із батьківщиною, пішов у свою каюту.
“Лотос”, яким ми пливли до далеких африканських берегів, був невеликий вантажний корабель. Ми з Дхандасом — єдині пасажири першого класу, в якому було тільки чотири каюти. Дхандас через те й вибрав для нашої подорожі “Лотос”, щоб не довелося розмовляти з численними пасажирами, як на великих кораблях.
Перші три дні після виходу в море я не забуду ніколи. Рвучкий західний вітер ревів, і море підкидало корабель, наче поплавок. Не раз нам здавалось, що хвилі затоплять шхуну. Навряд чи “Лотос” у ці дні проходив на годину більше, як десять-дванадцять кілометрів. Потім вітер ущух, і море вгамувалося. За кораблем летіли птахи, іноді вони сідали на щогли. Часто повз нас пропливали табунці риб.
Дхандас почував себе під час бурі дуже погано. Його нудило, у голові паморочилось, і він майже весь час лежав у постелі. Та коли ми прибули в Аден, йому полегшало, і ми з ним зійшли на берег, щоб оглянути місто. Я був дуже задоволений прогулянкою, але Дхандасові тут нічого не подобалось, неначе його хтось примусив зійти з корабля.
Та ось Аден залишився позаду. Вечорами ми сиділи з Дхандасом і капітаном Дхірендрою на палубі і розмовляли на різні теми. Внизу, під нами, глухо гули машини. Записні книжки Шівнатха, папірус, карту і жука-скарабея я заховав у залізну скриньку і поставив її під своє ліжко. Ключ від скриньки я завжди носив із собою на ланцюжку від годинника, а на ніч клав під подушку. Другий ключ зберігався у Дхандаса. Ми приховували мету нашої подорожі і ніколи не говорили за неї при капітанові Дхірендрі.
Напередодні прибуття в Суец уночі почалася гроза. Я рано ліг спати, щоб устати на світанку, бо о шостій годині ми мали в порту попрощатися з “Лотосом” і їхати далі поїздом.
Приблизно опівночі я несподівано прокинувся. Сам не знаю, що збудило мене. Я сів на ліжку і уважно прислухався. Навколо стояла тиша. Це заспокоїло мене. Однак, лягаючи знову, я засунув про всяк випадок руку під подушку і мало не зомлів: там не було ні годинника, ні ключа… Я зразу ж схопився, узяв сірники, засвітив ліхтаря (на таких кораблях, як “Лотос”, тоді ще не було електричного освітлення) і, ставши навпочіпки, витяг з-під ліжка скриньку. У замку я побачив свій ключ. Я відімкнув скриньку — жука-скарабея там не було.
Розділ V
КАПІТАН ДХІРЕНДРА СТАЄ ЧЛЕНОМ НАШОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ
Я кинувся до Дхандаса, що спав міцним, безтурботним сном, збудив його і розказав про крадіжку. Дхандас у нестямі схопився з ліжка і закричав, мов поранений звір. Напевне, всі на кораблі почули цей крик. Даремно намагався я заспокоїти Дхандаса, умовляв його обміркувати все, не поспішаючи. Він не хотів слухати мене, швидко вдягся і вибіг на палубу.
На палубі бушував холодний, пронизливий вітер, і я зразу замерз, бо не встиг одягтися тепліше. В небі сяяли тисячі зірок.
Вже не пам’ятаю, скільки ми ходили з Дхандасом по палубі, обговорюючи подію. Ми були впевнені, що злодій і досі на кораблі. Я навіть висловив думку, що жука вкрали оті двоє чудних пасажирів, на яких капітан звернув мою увагу.
Ми надумали собі, що треба всіх обшукати, але для цього довелося б розкрити нашу таємницю капітанові Дхірендрі. На той час я вже цілком довіряв Дхірендрі, але Дхандас нізащо не хотів розказувати нікому, куди й чого ми їдемо. Однак обставини змусили його погодитися на це, бо інакше нічого було їхати далі.
О четвертій годині ранку капітан вийшов на палубу, щоб перед тим, як прибути до порту, востаннє оглянути корабель, і дуже здивувався, побачивши нас тут так рано. Ми, не гаючи часу, розповіли йому, що на кораблі сталася крадіжка. Капітан спокійно зійшов на місток, щоб перевірити курс корабля, і, спустившись униз, провів нас до своєї каюти. Сідаючи в крісло, я помітив, що капітан вийняв з ящичка величезну сигару. “Навіть уночі курить!” — незадоволено подумав я, але не сказав нічого.
Ми докладно розповіли капітанові про все. Він уважно слухав нас, гладячи свою цапину борідку, здивовано зводячи брови та часом пускаючи цілу хмару диму. Я морщився, але мусив терпіти.
Коли ми закінчили, капітан сказав:
— Я бачив у житті так багато дивного, що якби розказав комусь, то й не повірили б. Але це все — дрібниця, коли порівняти з тим, що я оце почув від вас. Я ладен допомогти вам, чим зможу. Зараз ми зберемо всіх, хто є на нашому кораблі, і кожного пильно обшукаємо.
Коли “Лотос” підходив до східного берега Суецького каналу і в далині вже вирізнялися будівлі Суеца, Дхірендра виконав свою обіцянку. Дхандас, досвідчений у судовій роботі, допитав слуг, моряків, помічників капітана та кухаря, але все було даремно. Двоє пасажирів, які викликали в мене підозру, сказали, що вони живуть у верхів’ях Нілу, а більше нічого ми від них не дізналися, бо вони дуже погано володіли мовою хінді.