— Тільки спробуй поворухнутись — і тобі буде край. Я жартувати не люблю, — пошепки попередив його Чан.
Усе, що він робив, було добре обмірковане. Чан і справді був незвичайна людина, проте він мав, як і всі, лише дві руки, а зараз йому треба підняти голову “єгиптянина”, витягти з-під неї пакунок і взяти звідти жука-скарабея; крім того, не можна спускати з ока хазяїна, щоб зразу вистрелити, якби той поворухнувся: коли б хазяїн відскочив у пітьму, Чан не зміг би вже влучити.
Але зробити все це було не до снаги навіть Чанові; і нас дивує не його невдача, а його сміливість і спритність.
Тільки-но Чан торкнувся до жука-скарабея, як старий “єгиптянин” перевернувся вві сні на другий бік і ту ж мить схопився й голосно закричав. Прокинувся і його товариш.
Пан Чан швидко вхопив жука і зірвався на ноги. У кімнаті стояла густа пітьма, і тільки промінь ліхтарика розтинав її, мов сліпучий кинджал. З пістолетом в одній руці і жуком-скарабеєм у другій Чан почав відступати до дверей.
Цієї хвилини хазяїн помітив, що його пожильці пробудились, і кинувся, простягнувши вперед руки, до ліхтаря; ту ж мить пролунав постріл. Але Чан вистрелив не в хазяїна, а в ліхтаря. Лампочка розлетілась на дрізки, і в кімнаті стало зовсім темно.
Чан устиг вибігти на вулицю, поклав жука на землю і швидко замкнув двері на засув знадвору. Тепер його противники не могли вийти. Хазяїн почав щосили гатити в двері кулаками.
Чан обережно підняв скарабея і голосно гукнув:
— Ключі в тебе на столі!
Витираючи хустинкою піт із лоба, він швидко подався геть.
“Так, зроблено непогано!” — сказав він сам до себе.
Старий араб, як і перше, сидів на порозі своєї хати. Чан підійшов до нього й спитав:
— Скільки ще до світанку?
— Ти даремно питаєш мене про це. У нас ніколи не буває сонця, і ми не знаємо, коли воно сходить і коли заходить… Ла ілах ілалах мухамад расулалах! — звів араб до неба очі.
У порту, на свіжому повітрі, Чан зупинився й передихнув. Рожева смужка на сході провіщала початок дня. За якусь годину мало зійти сонце.
Пан Чан дістався до готелю, переодягся у свій звичайний костюм із шерстяної фланелі і зайшов у мій номер. Тут був і Дхандас; він не спав усю ніч, дожидаючи, коли повернеться Чан. Видатний детектив був, як завжди, спокійний і стриманий. Ніхто б не подумав, що він мав бурхливу ніч, повну смертельної небезпеки.
— Ну як, роздобули жука-скарабея? — кинувся до нього Дхандас.
Пан Чан не відповів. Він витяг з-за спини амулета з таким байдужим виглядом, як фокусник витягає з рукава білу мишу.
Розділ VIII
ІЗ СУЕЦА ДО КАЇРА
Правління компанії дозволило капітанові Дхірендрі тривалу відпустку, і він удосвіта, коли ми ще спали, подався на корабель передавати справи капітанові Браджраджу. Незабаром прокинулись і ми. Вмившись і поснідавши, пан Чан, Дхандас і я теж пішли в порт і піднялися на “Лотос”. Чан оглянув корабель, попрощався з нами й повернувся до міста, а ми з Дхандасом узялися запаковувати наше майно, бо мали здати його в багаж. Доглянувши, щоб усе було вчасно доставлено з корабля на залізничний вокзал, і одержавши квитанції, ми повернулися близько одинадцятої години ранку до готелю й зустрілися там із Дхірендрою — він на той час теж закінчив свої справи.
Ми пообідали, трохи відпочили й поїхали на вокзал. На превеликий наш подив, там ми зустріли пана Чана. Він, видно, дожидався того самого поїзда, що й ми.
— О, хіба ви теж їдете в Каїр? — вражено спитав я.
— Атож, у мене там дуже важлива справа, — весело засміявся у відповідь пан Чан.
Я зрадів, що ми хоч до Каїра будемо разом з цією незвичайною людиною. Ми зайняли вчотирьох ціле купе. Поїзд мав відходити ще не скоро, і ми вийшли погуляти на платформу. Раптом Чан поклав мені на плече руку й тихо сказав:
— Професоре, він переслідуватиме вас до Каїра, він невідступно йтиме за вами до верхів’я Нілу, і, хоч би ви втекли на край світу, вам не пощастить позбутися його. Я не більше, ніж ви, знаю, хто він, але я переконаний, що ваше життя не має для нього ніякої ціни і він зважиться на все, аби тільки заволодіти жуком-скарабеєм.
— Чому ви зараз говорите про це? — спитав я.
— Хіба ви нічого не помітили? Тож подивіться, хто стежить очима за вами із зали для пасажирів.
Я глянув туди і побачив старого “єгиптянина”, того, що був на “Лотосі”. Серце в мене заколотилось — я змалку боягуз. Я вхопив Чана за руку й почав благати його:
— Пане Чан, чи не могли б ви поїхати разом з нами в цю експедицію? Ми були б такі вдячні вам за це! Я вважав би себе в цілковитій безпеці, коли б знав, що з нами весь час будуть двоє таких людей, як ви, пане Чан, та капітан Дхірендра. їдьмо з нами, прошу вас!