Розділ III
НЕЗВИЧАЙНІ ПОДОРОЖІ ШІВНАТХА ДЖАУХРІ
Поклавши папірус на записні книжки, він сів у крісло і обхопив коліна руками. Я глянув на кисті його рук — вони свідчили про велику фізичну силу.
— Мій дядько купив цей папірус у бродячого торговця в Каїрі. Дядько Шівнатх не вмів читати ієрогліфи, отже, і не розумів вартості папірусу, а купив його тільки як пам’ятку старовини, — почав Дхандас. — Дядько був дуже освічена людина і любив книги. Його велика бібліотека разом з усім іншим майном перейшла до мене в спадщину. А я, правду казати, не читаю нічого, крім юридичної літератури та газет, але недавно, переглядаючи дядькову бібліотеку, знайшов і прочитав оці його щоденники. Зміст їх вразив мене. Дядько багато подорожував, але я ніколи не думав, що йому довелося зазнати таких незвичайних пригод. Оцей папірус може нам знадобитися, бо в ньому перелічено всі Серафісові скарби, поховані разом з його тілом у місті Мітні-Хапі. Дядько вважав, що золотий посуд, пишний одяг, прикраси та скриньки з коштовностями навіть як па ринкові ціпи (а треба ж не забувати, що ці скарби — пам’ятки стародавньої культури) коштують не менш як п’ять-шість мільярдів рупій.[7] Ну, що ви на це скажете, професоре?
Я відповів, що навряд чи в гробниці можуть бути заховані такі багатства, а проте не вірити цьому немає ніяких підстав.
— Чи правда, що всі речі, які під час розкопин знаходять на території Єгипту, — власність єгипетського уряду? — спитав Дхандас.
— Безперечно, — сказав я.
— Навіть і тоді, коли гробницю розкопано десь у районі, де бере початок ріка Собат?
— То Інша справа. Але я не чув, щоб хто-небудь дістався до верхів’я цієї ріки, що бере початок або в окрузі Монгалла, в Судані, або в окрузі Каффа, в Абіссінії.
— Я теж не знаю, де бере початок Собат, але я точно знаю, як туди дістатись. ї я маю намір найближчим часом вирушити до цього малодослідженого району Африки.
— Що вас туди вабить?
— Серафісові скарби.
— Якщо ви навіть справді знаєте, як дістатися до Мітні-Хапі, це не так легко зробити. Але чому ви запрошуєте мене з собою?
— Ще до того, як я прийшов сюди, у мене було кілька причин. А тепер з’явилась ще одна: ви ж власник жука-скарабея, а це ключ, яким ми зможемо відчинити вхід до Серафісової гробниці.
— Так. А інші причини які? — спитав я, почуваючи, як мені дедалі більше хочеться розкрити таємницю священного амулета.
Звичайно, я мріяв не про те, щоб загарбати величезні багатства, заховані в гробниці, а сподівався, що знайдені там скарби допоможуть мені вивчити одну з епох в історії Стародавнього Єгипту. Тому план Дхандаса почав здаватися мені дуже привабливим.
— Чому я звернувся до вас? Головна причина та, що ви — найвизначніший спеціаліст у галузі єгиптології і, мабуть, змогли б навіть говорити староєгипетською мовою, — відповів Дхандас.
— Це, безперечно, правда, хоч такої нагоди я ніколи не матиму: вже немало століть минуло, відколи ця мова стала мертва.
Дхандас відкинувся на спинку крісла і якийсь час мовчки розглядав мене, а потім сказав:
— Ви глибоко помиляєтесь. Староєгипетська мова не вмерла. Вона живе й досі, і зараз, коли ми з вами розмовляємо тут, у Наланді, в далекій од нас країні говорять мовою, яку ви, професоре, вважаєте за мертву.
— Де саме? — недовірливо спитав я.
— В Мітні-Хапі.
Раніше я б ніколи не повірив, що староєгипетська мова як жива збереглася до наших днів, але Дхандас говорив так серйозно й переконано, що в мене мимоволі закралась думка: а може, все це й не вигадка, як здається?
— Звідки ви це знаєте? — все-таки спитав я.
— Я зараз розкажу вам, як мій дядько дізнався, де лежить Мітні-Хапі, і тоді ви все зрозумієте. Шівнатх Джаухрі належав до тієї породи людей, що кохаються у важких і небезпечних подорожах… До речі, не подумайте, будь ласка, ніби я не розумію, які небезпеки й труднощі чекають на нас у дорозі. їх буде чимало. От гляньте хоч би на цю карту…
Дхандас вийняв з кишені аркуш навощеного паперу, розгорнув його і поклав на стіл, Я побачив перед собою стару, обшмульгану, подерту вже карту, підклеєну клаптиками паперу. Карту було накреслено кольоровою тушшю, а написи зроблено письмом мурія.[8] Географічні назви були написані дуже дрібно, але чітко, і читати їх було легко.
Я встав із крісла і почав розглядати карту, нахилившись через плече Дхандаса, а він повільно водив по ній пальцем, показуючи маршрут свого дядька.
Скільки років минуло, відколи Шівнатх Джаухрі, залишивши позаду Білий Ніл, опинився в долині ріки Собат! Пливучи цією рікою та її притоками по лісистій місцевості, що починалася від села Аджак, він дістався до водоспаду і, посуваючись угору течією, досяг села Нівак.