Директор усміхнувся.
— А я не бачу причини їй відмовити. Послати з вами когось іншого — це значить відірвати від роботи, порушити її ритм. А Ольга Плугар ще не включилася… Це не позначиться на програмі наших досліджень. І потім, хоч ви й пройшли медичну підготовку, але лікар може стати вам у пригоді…
Іван Макарович подивився на годинника.
— Де вона?
Директор викликав Ольгу. Вона стала коло батька зосереджена, трохи насуплена. Плугар подивився на неї сердитим оком. Дівчина зблідла, веснянки виступили ще дужче. Запала тиша. Губи в Івана Макаровича сіпнулися, він хотів щось сказати, але тільки махнув рукою.
— Тут у вас самі сюрпризи, — Плугар подав директорові руку, обличчя його проясніло. — Бувайте здорові!
— Щасливої подорожі!
Ольга з жаром потиснула руку директора. Її обличчя зробилось привабливим, очі світилися тривожним щастям. Ліфт опустив їх униз, до повітряного шлюзу.
Одягаючи скафандр, Іван Макарович примирливо спитав:
— А ти хоч трохи з геологією знайома?
— Не турбуйтеся, тату, я вас не підведу!
Цього разу Ольга без вагань зробила стрибок через безодню.
«Комета» продовжує шлях
Знову гуркіт двигуна… Затиснута в своєму пружному ліжку, Ольга не бачила, як швидко віддалялась від них гостинна Троянда. Коли гази в дюзах перестали бушувати і всі підвелися, міжпланетна станція виднілася на екрані квіточкою, нарешті, зовсім зникла.
Тепер локатор обмацував уже Місяць.
Ольга наділа захисні окуляри і припала до ілюмінатора, в який било сонце. Гігантські вогненні вихори здіймалися на ньому. А поряд — на чорному фоні яскраво світили зірки…
— Подивіться! — вигукнула Ольга. — Он комета. Біля самісінького Сонця. А хвіст який пишний!
Іван Макарович повернув голову, ствердно кивнув:
— Так, це комета, але яка?
Він підвівся з крісла, відхилив його сидіння — там була складена спеціальна бібліотечка — і дістав каталог-довідник. Пильно шукав, але ніяк не міг знайти поміченої Ольгою комети. Обличчя його повеселіло, він подивився на дочку потеплілими очима:
— Схоже, що ти відкрила нову комету! В каталогах її немає.
Загорський навів на Сонце і на невідому мандрівницю об'єктив кіноапарата.
— Нова комета — «Ольга Плугар» — зафіксована!
— Передайте радіограму, — сказав Іван Макарович, — а назву кометі дасть вчена рада Пулковської обсерваторії.
Загорський радіював координати поміченої комети, Ольга дивилася на неї і дивувалася, що комету не затоплює сонячне проміння.
Михайло Мілько сидів у своєму кріслі, згорбившись, уп'явшись очима в щит із різноманітними приладами. Це ж уже й посадка скоро — посадка на іншу планету… Небезпечна, ризикована посадка.
Загорський поправив на грудях мікрофон з чорною ебонітовою трубкою: приготувався передати на Землю радіограму.
Та ось обличчя його чомусь зробилось заклопотано-тривожним, насупилися брови. Він повернувся до Івана Макаровича:
— Передатчик не працює.
— Причина? — Іван Макарович відхилився від ілюмінатора і пильними очима подивився на радиста.
— Вийшла з ладу зовнішня антена..
— Можете полагодити зараз?
— Спробую.
— Гаразд. Спробуйте, товаришу Загорський. Радист підвівся з свого крісла, узяв скафандр і почав одягатися. Ольга з цікавістю, навіть із затаєною тривогою дивилася на юнака. Невже він вийде з ракети? Вони ж мчать з такою величезною швидкістю! І навіщо батько дозволив йому?
Коли Загорський одягся, Іван Макарович перевірив електричну обігрівальну сіть скафандра, спитав:
— Як ви дихаєте, Загорський?
— Добре, кисень подається в достатній кількості, — почувся приглушений голос радиста.
— Беріть, що треба, зараз вийдете.
В Ольги аж мороз пробіг поза шкірою. «Зараз вийдете…» Куди? У простір між Місяцем і Землею? Це ж у безодню!..
Взявши запасний штирьок антени, на одному кінці якого був прикріплений схожий на фару рефлектор з їжачком тонких дротиків усередині, та потрібні інструменти, радист зайшов у повітряний шлюз.
— Знаєте, Загорський, — радив Іван Макарович, — я думаю, що краще там не дивитися нікуди, окрім ракети… Головне — обережність!
Микола закрив за собою двері шлюзу.
В безодні
Відсунувши люк, Микола Загорський став на його порозі. А через те, що отвір був невеликий і не можна було випростатись, Микола вхопився лівою рукою за верхній його обід і відхилився. Тепер він стояв увесь назовні, лише ногами обпирався об поріг люка.