До кабінету швидко зайшла дівчина. Її обличчя, всіяне веснянками, зашарілося, густе світлорусе волосся, що спадало на плечі, розтріпалося. Раз по раз різким рухом голови вона закидала його назад. Легенька біла сукня м'яко спадала їй на міцний стан.
Іван Макарович просяяв, пішов їй назустріч.
— Ну, що, все в порядку, Олю?
— Все, тату! Як бачите, я вже встигла й переодягтися,
— Медикаменти перевірила за списком?
— Так.
— Інструментарій?
— Теж.
— Гаразд, — задумливо промовив Плугар. — Я тобі вірю. Прошу тільки врахувати свої емоції… Контролюй себе, Олю. Момент дуже важливий.
— Тату, я цілком усвідомлюю важливість моменту… — вона злегка взяла його під руку і повела до вікна. — Прошу за мене не хвилюватися. Подивіться краще, як чудово розцвів сад!
— Уяви собі, що вже звернув на це увагу!
— Оце здорово! — засміялася Ольга. — Значить, усі турботи приготування лишились позаду.
— Майже так.
Іван Макарович підійшов до великого глобуса, що стояв на тумбочці біля вікна, знічев'я покрутив і замислено подивився на його зовсім чисту — без жодної позначки — сторону. Місяць завжди повернутий до Землі одним боком, і ще жодна людина не бачила, що там, на його другій півкулі, на оцій білій плямі.
— Хотілося б і мені побачити цю білу півкулю, — сказала Ольга.
— Це добре, дочко, що тобі хочеться якомога більше пізнати світ… Але я ще й досі не можу заспокоїтись, що ти летиш на Троянду!
— Не треба, тату… Ви ж самі казали, що Троянда — це ж околиця Землі! За два роки її існування була всього одна аварія! Та й то ж через випадок… А тепер я лечу з вами, так що… я цілком спокійна.
І все-таки у глибині душі Плугар тривожився за дочку. Правда, командировку на штучний супутник Землі, поетично названий Трояндою космосу, Ольга домоглася сама. Туди потрібно ще одного лікаря, і вона пройшла по конкурсу. Одно муляло Івана Макаровича: а що як комісія зробила їй поблажку, зважаючи на авторитет батька? Наче здогадуючись про оці його думки, Ольга підкреслювала йому суворість і об'єктивність членів комісії.
— І чого ти так рвешся із Землі, Олю?
Ольга тільки зітхнула. Запізно батько цікавиться доччиними справами. Ракета заступила йому не то що сім'ю — цілий світ! І це зрозуміло. Але не буде ж вона тепер розповідати про своє невдале кохання, про те, що її збунтована внутрішня енергія шукає виходу, що душа її прагне якихось незвичайних подвигів! Хай говорить про неї радіо, нехай пишуть газети, фотографують кінооператори… Хай звучить її ім'я!
— Та що ж, на Троянду багато хто літав, — сказала після паузи. — От політ на Місяць — це інша справа.
Батько усміхнувся:
— Цей політ перший у житті всього людства! Мабуть через це доведеться виступати на прес-конференції, а я страх як не люблю.
Ольга подивилася на годинника.
— Та нам, власне, пора йти. Кореспонденти, напевне, вже зібралися.
— Вгамуй своє честолюбство, Олю, — усміхнувся Іван Макарович. — Ще ж маємо цілих три хвилини!
— За цей час ви зможете пустити на мене, грішну, ще три «шпильки».
— Із швидкістю одна «шпилька» на хвилину?
Вони засміялися і неквапно пішли до конференц-залу. Засмучена секретарка Муся проводжала їх здивованим поглядом. Ідуть собі, жартують! Неначе не їх завтра понесе страшна ракета, кине в небесне провалля…
Як Ольга стала спецкором
Справді, конференц-зал був уже переповнений. Тут зібралися не лише радянські, а й іноземні журналісти. Рогові окуляри, блискучі пенсне, лисі і чубаті голови. Перед кожним — скринька портативного магнітофона. Все, що тут говоритиметься, буде записано на магнітофонну стрічку і негайно передано в усі кінці Землі.
Коли місця в президії зайняли голова Урядового комітету по організації перельоту Земля — Місяць — Земля, члени екіпажу «Комети», а разом з ними і Ольга, — гамір у залі урвався. Голова Комітету — невисокий лисий чоловік у білому літньому костюмі — підійшов до мікрофона і коротко поінформував присутніх про переліт. Закрутилися барабани магнітофонів, на сотні стрічок лягли слова:
— Я радий повідомити вас, що кількарічну підготовку до першого космічного перельоту завершено. Міжпланетний корабель готовий до старту. Важливими етапами в підготуванні цього рейсу були польоти ракет, керованих по радіо, і особливо — створення штучного супутника Землі — Троянди космосу. Ця мініатюрна планетна, виготовлена руками радянських людей, є заатмосферною науковою базою і міжпланетним вокзалом… Колектив наукових працівників Троянди уже відкрив стільки нового, надзвичайно важливого, що тепер стає дивно: як могли ми раніше обходитися без штучного супутника? Докладно про ракету, яка завтра стартує в подорож на Місяць, розкажуть вам члени екіпажу. Дозвольте рекомендувати їх. Начальник експедиції професор Іван Макарович Плугар…