— Ви, Миколо, здається, шахіст?
— А хіба що?
— Ви, звичайно, знаєте цілі партії напам'ять, можете відновити послідовність ходів…
— Це так, Іване Макаровичу, але в шахах вся увага на ходи, а тут…
— Пригадуйте.
— Коли ви знайшли мене, ми пішли прямо, потім на перехрестку повернули вліво, заходили до приміщень, пізніше знову повернули, здається, вже вправо, потім спустилися в нижчий ярус, тоді знову йшли вулицею…
Так, вони пройшли дуже багато — цілі кілометри підземних шляхів, і спустилися в глибину, не менше, як на кілометр. Кисню в них лишалося, може, на годину-дві — запас його був на всюдиході.
«Якщо не вдасться вибратись, — подумав Плугар, — то Мілько з Ольгою все ж таки повернуться на Землю… А потім нас знайдуть. І добре, що ми тут побували… Це ж людство подивилося на все це нашими очима».
— А коли ми зайшли в круглий зал? — спитав Микола.
— Знаєте що, Миколо, давайте пригадувати з цього кінця. Перші звідси метрів п'ятдесят я добре бачив в останню мить, підемо навпомацки, а там знову пригадаємо…
Тримаючись за руки, вони рушили. Страшна темрява щільно облягала їх зі всіх боків. І Микола, й Іван Макарович то заплющували, то розплющували очі. Були моменти, коли перед ними спливали якісь невиразні плями: ще працювала сітчатка. А потім темрява залила все.
Ольжина мандрівка
Одягши скафандр, Ольга спустилася з ракети. Була така стривожена, що не звернула ніякісінької уваги на те, що це ж вона вперше ступила на поверхню Місяця! Вона була заклопотана одним: як оберегти експедицію від напасників. Кисневий прилад працював бездоганно, так, що Ольга зовсім не відчувала, що знаходиться в безповітряному просторі. Побачивши сліди в сивому поросі, які вели в протилежний бік, ніж ті, що їх проклав всюдихід, дійшла до самого краю невеликого плато, на якому височіла їхня ракета. Сліди спускалися вниз і далі зникали за пагорбами. Саме тут, на краю гірського п'ятачка, Ольга вирішила поставити грізну картку. Зсунувши ногою купку пилюки, встромила білий аркушик. Російською і англійською мовами на ньому було виведено: «Небезпечна зона. Смертельно!»
«Нехай поламають голови, чортові гангстери! — думала Ольга. — Це для них буде справжній сюрприз! А тепер попередити батька і Миколу…»
І вона легко, енергійно повернулася до ракети і пішла далі по сліду всюдихода.
Все складалося добре. Ольга пройде аж до тих гір, а може й далі — іти ж бо зовсім, зовсім легко! — там поставить три білі карточки і назад. Їхатиме батько з Миколою, побачить. «Ану, скаже, зупини. Що воно таке?» Прочитають, і тоді… Враз Ользі ніби вчувся чужий голос:
— Алло! Колего!
Оглянулася і обмерла: за нею трухикало дві постаті. Сумніву не було: це вони! Мікрофон сипнув їй у вуха скрипучі голоси:
— Зачекайт, колего!
Віддаль між ними скорочувалась. Розмахуючи руками, двоє не йшли, а широкими стрибками бігли до Ольги. Якусь мить дівчина розгублено переступала з ноги на ногу. Що їй робити? Тікати? Куди?
— Чого вам треба? — спитала Ольга по-англійськи.
Ті стали, як укопані. Вони, мабуть, менше здивувалися б, коли б чорне небо Місяця раптом прорізали вогненні залпи катюш. Дівчина! Звідки вона? Який же тоді склад експедиції? І що в них за зброя, що встановили небезпечну зону?
— Це обман! — вигукнув високий.
— Так! — розвів руками кремезний. — В їхньому екіпажі не було дівчат.
Вони стояли, не зводячи очей з Ольги. Вона їм кинула:
— Ви помилилися!
— Ну, так чого ж ви біжите? Зачекайт! Чи ми не маємо права тут ходити? Це теж небезпечна зона?
Ольга вхопилася за ці слова.
— От я одійду набік — ідіть собі!
— А чому б не познайомитися з нами?
Вони рушили до неї. Що робити? Шлях до ракети відрізаний, а йти до гір… Покладала надії на кисень: може в них менше, то скоріше повернуться. І Ольга кинулась бігти. Небезпека погнала її в гори. Мчала по сліду всюдихода, роблячи гігантські кроки молодими міцними ногами.
І коли оглянулася, то помітила, що віддаль між ними збільшилась.
Ось уже й гори починаються. В ущелині — тінь, неначе чорний тунель. В тіні Ольга налетіла на розколоте каміння, і свинцеві її підошви сковзнули, як на льоду. Вискочила з тіні, в очі їй бризнуло синім, голубим сяйвом — мерехтіла долина, вкрита самоцвітами. Посередині її, на пагорбі, голубим полум'ям палахкотів гострозубий уламок самоцвітної скелі.
Ольга оглянулася і помітила, що її переслідувачі нагинаються над камінням, спіткнулась, впала і з жахом відчула, що провалюється в якийсь колодязь…