проводами-артеріями течуть по складному організму Троянди. Вони опалюють каюти, гріють воду у ванні, варять їжу, вони живлять локатори, потужну радіостанцію, вони підтримують постійну температуру в оранжереї… А сонячного сяйва тут же океані
Троянда космосу — найбільший із трьох супутників, запущених трьома великими державами. По різних орбітах обертаються вони навколо Землі, що, звичайно, утруднює астронавігацію, яка робить тільки перші, можна сказати, дитячі кроки. В багатьох країнах розгортається рух за об'єднання цих трьох супутників і створення єдиного науково-дослідного заатмосферного інституту. Технічно цей задум здійснити легко — досить включити двигуни і вийти на умовлену орбіту. Та на заваді, як відомо, стоять інші причини…
В довгій трубі «стебла» влаштовано склади, майстерні. Там же, в самому низу — реактивний двигун, потрібний на випадок зміни швидкості обертання. А по своїй орбіті Троянда мчить за інерцією, зберігаючи ту швидкість, яку одержала при запуску. І не дивно: ніщо не гальмує її руху, тут же немає жодної молекули повітря! В холодній мертвій тиші міжпланетного простору мандрує наша Троянда навколо Землі, а разом з нею і навколо Сонця. Всередині в ній лунають голоси, там — атмосфера, тепло, там — життя.
…Мілько не відривав очей від екрана локатора. Віддаль до Троянди швидко зменшувалась. Тепер уже не зірка, а мініатюрна квіточка пливла по матовій поверхні екрана. Незабаром її стало видно і простим оком. Усі скупчилися біля великого лобового ілюмінатора. Троянда більшала, буквально виростала на очах.
— По місцях! — наказав Іван Макарович. — Мілько, за пульт!
Як тільки Троянда наблизилась до орбіти «Комети», Мілько всього на дві секунди включив двигун. «Комета», описавши криву, наздогнала Троянду. Їх відділяла відстань в кілька десятків метрів.
Це було захоплююче видовище! Над «Кометою» високо здіймався, поволі обертаючись, велетенський корпус Троянди. Лише трубчастий повітряний шлюз на «стеблі» зараз не обертався: його зупинили, щоб прийняти гостей.
Мілько витирав із чола піт, Загорський стежив за роботою радіоапаратури, що підтримувала зв'язок із сусідами.
— З благополучним прибуттям вас, дорогі товариші! — пробасила Троянда.
— Дякуємо, — відказав у мікрофон Іван Макарович. — Ми готові шлюзуватись.
— Ми готові до прийому, — прогримів бас. Тимчасом всі вже одягли скафандри, припасували запасні кисневі прилади і ранці з невеликими «ракетними» балонами. Адже діставатися на Троянду треба через безповітряний простір.
Мілько і Загорський знали, що їм робити. Вони мусять забезпечити зарядку порожніх баків водою. Геолог Петров горів бажанням познайомитись з влаштуванням штучного супутника. Ну, а Ольга — спецкор газети «Дзвени, наша пісне!», журналів «Бадьора старість» та «Агу!» — мала зовсім залишити космічний корабель, щоб стати членом колективу Троянди.
Першими через герметичну камеру біля люка вийшли з ракети Загорський і Мілько. Вслід за ними кинувся Петров. Іван Макарович припасовував ранець і крізь окуляри в шоломі поглядав на дочку. Чи вона часом не боїться? Щось довго возиться…
— Ольго!
— Готово!
Удвох з батьком Ольга зайшла до камери. Щільно засунулись двері. Іван Макарович включив насос. Коли він перекачав повітря в ракету, відкрився зовнішній люк, Ольга стала на порозі і з жахом побачила чорну безодню, що відділяла їх від Троянди. Як туди стрибати? Знала, що тіла тут не мають ваги, що впасти нікуди не можна, але ж… Неймовірне провалля, в якому рояться зорі, наморочить і… тягне до себе! Треба злегка натиснути кнопку, з балончика на спині вирветься струмінь газу і штовхне вперед… А там — ухопитися за поручні… Все це Ольга добре знає…
— Чому ти зупинилась? — почувся батьків голос у навушниках шолома.
— Любуюсь! — іронічно відповіла Ольга і, прикусивши губу, наважилась — торкнула кнопку. Здалося, наче хтось легенько штовхнув у спину, і вона попливла, попливла, нікуди не падаючи. Ось і поручні шлюза Троянди. Вхопилась, легко зайшла в досить просторе кругле приміщення. Не встигла й оглянутися, як біля неї став батько.