Після всього Лениній мамі довелося лагодити мотоцикл цілу годину, щоб оговтатися. Ми з Леною сиділи на пральній машині й дивилися на неї. Часом вона просила нас подати якийсь інструмент. А так усе було цілком спокійно.
— З цим не жартують — отак навмання повісити оголошення, — врешті-решт сказала вона. — Ти, Лено, думала головою, чим це могло закінчитися?
Я подумки перебрав усіх молодих чоловіків, що купували в Буді.
— До того ж у нас навіть місця немає для тата, — правила далі мама з-під мотоцикла.
Лена з цим не погодилася. Можна прибрати в підвалі.
— Поки що нам вистачає чоловіків. У нас є Трілле, — підсумувала мама.
Саме це здалося Лені найбезглуздішим з усього, що вона коли-небудь чула.
— Таж Трілле не чоловік!
— А хто ж тоді? — спитав я.
— Ти сусід.
Безперечно, подумав я, хоч мені дуже хотілося почути, що я її найкращий друг.
Як дідусь і бабуня розважалися в Крихті-Матильді
Майже всі дорослі нашої місцевості співали в змішаному хорі. Змішаний хор, як казав тато, — це хор, де всі змішуються: і ті, що вміють співати, і ті, що не вміють. Тато диригує хором і намагається змусити всіх хористів співати якомога краще. Влітку відбувається пісенне свято. Тоді наш змішаний хор їде з міста на зустріч із іншими змішаними хорами. І тоді вони всі змішуються в хор і співають упродовж усього свята. Пісенне свято — то така втіха, що весь наш змішаний хор ще за багато тижнів до нього живе в передчутті радості.
Ми, діти, також звикли радіти пісенному святу, оскільки тоді нікого з дорослих, окрім дідуся, немає вдома, і мамі доводиться оголошувати у Крихті-Матильді надзвичайний стан. Цього літа виходило дуже кепсько: раптом з’ясувалося, що і Мінна, й Маґнус мають їхати в табір саме в той час, на який випадає свято. На бухті лишалися тільки ми, найменші, та дідусь.
— Ну й буде гармидер, — хихикнув дідусь, як дізнався про це.
— Любий Ларсе, в мене душа не на місці, — пожалілася мама, не уявляючи, як їй пережити це пісенне свято і не хвилюватися, що ми щось устругнемо, поки їх не буде вдома. Зате Лена, здавалось, була в захваті. Мовляв, нехай дідусь і за нею наглядає.
— Ваше щастя, що ви співаєте, як скрипуча ворона! — сказала вона йому, коли зі своєю мамою прийшла увечері напередодні пісенного свята, щоб усім гуртом обговорити правила поведінки.
Вечір видався довгий. Коли дорослі нудно й детально напучували Лену, Крелле і мене слухатися і не влаштовувати канатних доріг, поки їх не буде, дідусь чекав своєї черги.
— Діти повинні вдівати рятувальні жилети на морі й шоломи, як їздитимуть на велосипедах. Хліб у морозилці. Номер нашого мобільника висить над телефоном…
Мама все говорила й говорила. Дідусь усе кивав і кивав головою.
— … і, любий Ларсе, щоб ніхто з ваших малих онуків із Крихти-Матильди чи сусідів не сідав у ящик мопеда, — закінчила вона, та дідусь більше не кивав головою, і можу присягнути, що я побачив, як він скрутив у себе за спиною дулю.
Наступного ранку — було п’ять хвилин по дев’ятій — у вікно заглянуло сонце й залоскотало мені носа. До моєї кімнати долинав запах вареної риби й кави. Дідусів запах! Я подивився на ясно-блакитне море з маленькими хвильками і збіг донизу. Крелла з Леною вже сиділи в кухні на лаві й наминали хліб із рибою й майонезом. Він, дідусь, їв тільки рибу. Тому-то котам найбільше й подобалось у нього в підвалі. Там їм перепадає їхнє улюблене їство. Тепер дідусь мастив мені скибку хліба маслом, що скидалося на білий сир.
— Накидайся на їжу, Тріллику. Та й підемо надвір кататися. Хто сидить у хаті, той не знайде пари!
Дідусів мопед на вигляд десь такий, як повернутий навспак триколісний велосипед, у нього спереду є великий ящик, що править замість кузова. У тому ящику дідусь возить продукти, та оскільки сьогодні пісенне свято, то дідусь дозволяє онукам і сусідам у ньому посидіти. Найпершим завданням цього дня було привезти дві бляшанки фарби, яку дідусь замовив у місті. Їх мали доправити поромом.
Нам заманулося вдати, що в бляшанках з фарбою повно золотих монет. Королівські агенти нашого Королівства мусили сховати бляшанки в Крихті-Матильді, бо на них полювала шайка смертельно небезпечного Бальтазара.
— Король розбійників Бальтазар ладен на все що завгодно, аби тільки захопити гроші, — сказав я і примружив очі.
— Він поїсть усіх кроликів живцем, — хитромудро прошепотіла Лена.
— І рибу, — додала Крелла, вибалушивши очі.