— У тебе є спальний мішок чи немає? — трохи невдоволено спитала вона.
— Є.
Коли я тієї ночі знов улігся в ліжко, то був єдиний, хто знав, що моя найкраща подруга повернулася в Крихту-Матильду. Вона лежала, закутавшись у ковдру, в спальному мішку на сіні в повітці. І хоч лежати на самоті в темній повітці було страшно, але спала вона, либонь, як убита, бо поруч із нею в сіні покоївся Ісус. До жодної такої таємниці я досі не був причетний. І ще ніколи так не радів.
Падіння з санчат, подвійний струс мозку й летюча курка
Наступного ранку я не відразу згадав, що сталося вночі. Мене просто переповнювала радість. А як згадав, то подумав, що мені все приснилося. Я скочив з ліжка. Вітер угамувався, фіорд був блакитний і блищав, мов дзеркало. Я ще зроду не бачив такого сяйва снігу, сонця й моря.
Коли я зійшов донизу, мама говорила по телефону. Ніхто не помітив, як я вибіг надвір. Я гайнув до повітки. Було так холодно, що калюжі взялися кригою, а моє серце стукотіло так легко, що мені здавалось, я зможу полетіти, якщо тільки спробую.
Тоді, як надворі стоїть така прекрасна година, сонячне проміння освітлює всю повітку. Всередині було ясно, ніби в церкві. Я пробрався аж у куток, де спала Лена. Подалі від дверей, за купою сухого сіна. Долі лежали спальний мішок і ковдра. А також картина Ісуса. Однак Лени не було.
— Лено, — перелякано прошепотів я.
А що як мені це все-таки приснилося?
— Я тут, — згодом відповіла вона.
Я глянув угору. Під самою стелею, на бантині сиділа Лена. А потім стрибнула вниз.
Вона падала, падала й гепнулася біля мене на сіно, навіть не дуже й забилася. Я усміхнувся. Лена також.
— Я можу все, — гордо сказала вона. — Мені в цьому році доводилося стільки разів падати з висоти, що я вже звикла. Ох, яка я голодна!
Дорогою з повітки до будинку я подумав, що можна підсмажити яєчню. Це дуже непогана штука для тих, хто втік із дому. Дідусь, що порався в хліву, глянув на мене й трохи сторопів.
— Який веселий хлопець!
— Та треба спробувати усміхатися, якщо надворі така гарна погода! — кашлянув я.
Навіть дідусь не має про це нічого знати!
Мама вже не говорила по телефону. Вони з татом сиділи в кухні за столом. Парувала кава, і вранішнє сонце освітлювало всю кімнату.
— Трілле, а сядь-но сюди, — сказала мама.
Мені не хотілося, однак я сів. Батьки звели на мене серйозні погляди.
— Щойно я говорила з Лениною мамою. Рано-вранці вона виявила, що її ліжко порожнє.
Я став крутити тарілку.
— Ти знаєш, де вона? — спитав тато.
— Hi, — відповів я й почав розмішувати кашу.
Надовго запанувала тиша.
— Трілле, — зрештою озвалась мама, — Ленина мама страшенно налякана. Всі шукають Лену. Поліція також. Ти знаєш, де вона?
— Ні! — скрикнув я і вдарив кулаком по столу, бо тепер уже так розлютився, що міг розтрощити будинок!
Ніхто не забере Лену назад у місто! Якщо всі поліцаї з усього світу з’їдуться в Крихту-Матильду, то й тоді Лена нікуди не поїде. Не тямлячись від люті, я погупав з кухні. Чого тільки дорослі не вигадають! Це ж треба — тягати за собою сюди-туди дітей проти їхньої волі!
Я розумів, що її почнуть шукати. Ох, чому все має бути так складно?! Невже немає надійного сховку? Я подумки перебрав усю Крихту-Матильду і не згадав жодного такого місця.
— Хатина в горах, — зрештою промимрив я собі під ніс.
Хатина в горах — саме те, що треба.
Нишком від усіх я заходився збирати необхідні речі в поліетиленову торбинку. Сірники, хліб, масло, черевики на товстій підошві, мотузку, лопату і ключ від хатини. І все це поспіхом. Потім я витяг свої санчата з-під сходів, де вони завжди стояли, поклав на них зібрані речі й накрив їх ряденцем. Тепер якби тільки вдалося непомітно провезти Лену!
— Що це ти надумався, Трілле? — спитав тато, коли я вдягнув стьобаний комбінезон.
— Хочу розважитися й покататися на санчатах! — сердито відповів я.
Потім я попрямував до повітки. Увійшовши всередину, я поставив санчата біля самісіньких дверей.
Лена тримала в руках курку.
— Що ти з нею робитимеш? — спитав я, побачивши, що то була курка № 7.
Лена сказала, що не збирається померти голодною смертю, бо я, очевидно, приніс обмаль харчів. А кури час од часу нестимуть щонайменше одне яйце. Я знизав плечима і все їй розповів. Лена якусь мить дивилася кудись повз мене.