На самій вершині пагорба стоїть садиба Гірського Юна. То найкращий дідусів товариш. Ще далі височіє гора. А коли проходити мимо гірської вершини, то можна побачити нашу маленьку хатинку. Туди ходу дві години.
Ми з Леною знаємо все, що треба знати про Крихту-Матильду. І навіть ще більше. Тож тепер ми знали досить того, щоб легко знайти все, що треба, для відьми.
Слава Богу, дідусь навчив нас в’язати добротні вузли. Ми з Леною непогано з тим впорувалися, хоч і дали тверду обіцянку більше не влаштовувати канатних доріг. Тепер Лена енергійно вив’язувала подвійні вузли, щоб змусити нашу відьму триматися купи. А коли Лена за щось береться, за нею не вженешся. Проте нам знадобилося немало часу, щоб запхати сіно у відьму й воно не стирчало з-під старого лахміття, яким ми її обкрутили. Відьма вийшла досить квола, тож не дуже легко було її випростати. Вона була така завбільшки, як ми з Леною. І страшнувата. Відступивши на кілька кроків, ми похитали головами.
— Клас, — сказала Лена й задоволено всміхнулася.
Саме тоді, як ми збиралися покласти відьму в стару стайню, з’явився Маґнус.
— Ви зробили опудало? — спитав він.
— Це відьма, — пояснив я.
Маґнус розсміявся.
— Що-що? Жалюгіднішої відьми я зроду не бачив! Вона чудово горітиме!
Я неабияк розгнівався. Лена ще дужче.
— Ану шмаляй звідси на берег розкладати багаття, — ревнула вона на Маґнуса так, що на мені затрусився светр.
Маґнус пішов, та ми чули, як він ще довго сміявся. Я сказав Лені, що то, напевно, від заздрощів, оскільки відьму завжди робили Маґнус і Мінна. Однак це мало допомогло. Лена сичала й так гамселила ногами нашу відьму, що та звалилася додолу. З живота в неї трохи вибилося сіна.
Ми з Леною пішли пити сік. Ленина мама малює і перетворює буденні речі на мистецькі твори, тож по всьому їхньому будинку повно всіляких дивовиж. Часом у них у пральній кімнаті стоїть півмотоцикла. Колеса в нього з’являться тоді, як він буде готовий. Лена сердито надимала в своїй склянці великі бульки, а очі її тим часом бігали по кімнаті. Раптом вона перестала надувати бульки й замислилася.
Угорі на червоній кутовій шафі сиділа найбільша лялька, яку я знав. Я часто на неї дивився. У неї обвислі руки й трохи облуплена фарба на обличчі, та Ленина мама оздобила її сухими квітами. Саме в цю ляльку і втупилася Лена.
Я геть злякався, коли збагнув, що в неї на думці.
— Певно, ми не можемо…
— Відьма робиться з ганчір’я, Трілле. Цій ляльці, цур тобі пек, більше сімнадцяти років, мама твердила це безліч разів.
— Може, вона надто стара? — спитав я.
Здавалось, Лена не почула запитання. Вона вважала: чим старіша, тим краще. Вона підсунула до шафи жовте крісло-гойдалку й загадала мені зняти ляльку.
— У мене жижки трусяться, — буркнув я.
Лена вчепилася в обидві холоші своїми тоненькими пальцями.
— Уже ні.
Відьму, середину якої не треба напихати сіном, робити легше. З розцяцькованим носом, у сонцезахисних окулярах і запнута хусткою, вона була майже як жива. Ніхто б і не подумав, що це лялька, якби того не знав. Ми сховали її в Лени під ліжком.
Того вечора я довго не міг заснути. Врешті-решт я проказав за відьму молитву.
— Боже милостивий, вчини так, щоб вона не згоріла дотла.
Коли я вранці на Івана Купала спустився в кухню, то побачив там тітку-бабуню.
— О, кого я бачу? Тріллуньо, — мовила вона й підморгнула.
Огрядна й старенька тітка-бабуня доводиться старшою сестрою дідусеві, татовому тату. Живе вона за дві милі від нас і завжди навідується в гості в особливі дні: на Різдво, Великдень, дні народження, 17 травня тощо. І на Івана Купала. Наша справжня бабуня, татова мама, що була одружена з дідусем, татовим татом, померла, коли їй виповнилося лише тридцять п’ять. Тітка-бабуня — запасна бабуня.
Тільки-но я її побачив, як мою душу огорнуло тепло. У тітки-бабуні дуже вродливе обличчя, оскільки вона весь час усміхається. Усі в нашій родині неймовірно радіють, коли вона до нас навідується. Тоді ми граємо в людо, ласуємо цинамоновими коржиками і слухаємо всілякі історії, які тітка-бабуня розповідає нам разом із дідусем. А потім тітка-бабуня готує вафлі. Для багатьох людей немає в світі нічого за них смачнішого. Вафлі тітки-бабуні таки найсмачніші в світі, і це щира правда.