Цього жилета мені подарувала моя дружина, — каже він тремтячим голосом. — Я рідко його вдягав, але завжди брав із собою.
Вісімдесят один
Барометр показує на небо, й кімнату заливає світло. Я ніжуся у променях сонця, немов холоднокровна тварина.
Відтоді, як йому вдалося змусити мене закричати: «Горю, горю!», Маттіас не вгаває.
Моя сусідка так і не приїхала, твої дядьки й тітки покинули тебе. Ми самі на світі. Але ти хоча б говориш. Я знаю, я чув. Я завжди знав, що ти врешті-решт поступишся своїм принципом.
Раптом удалині пролунало гудіння двигуна. Маттіас завмирає. Неначе почув крик якоїсь тварини, що вимерла мільйони років тому. Я дістаю свою зорову трубу і оглядаю довкілля. На верхівці схилу вигулькує жовтий снігохід. Він тягне за собою причепа з дровами. Водій стоїть, опустивши голову, обидві руки впевнено тримають кермо. Потім він зникає з поля зору за деревами, але клацання поршнів його двигуна наближається. Жовтий снігохід підлітає на повному ходу і зупиняється перед дверима. То Жозеф привіз дрова. Маттіас поспішає йому відчинити.
Тут пахне горілим, — зауважує Жозеф.
Маттіас уникає відповіді, питаючи, як тому вдалося роздобути пальне. Жозеф спирається спиною на одвірки. Його очі палають.
Мені не треба було нікого переконувати, знаєте.
Маттіас допомагає йому розвантажити дрова. Закінчивши, вони заходять до середини, щоб зігрітися і випити кави. Жозеф розраховує, що нам вистачить цього на певний час. Не до весни, але майже. Однак він нас попереджає, що там є сира береза.
Побачите, деякі поліна тріщатимуть більше від інших.
Питаючи про Марію, він дістав металеву баклажку й додав трохи коричневого алкоголю до кави.
Можу побитись об заклад, що вона приходила сюди в супроводі Жозе. Гадю, він піде за нею будь-куди, якщо зможе.
Ми з Маттіасом переглядаємося.
Ми давно вже не бачили Марію, — зауважує Маттіас.
О, — дивується Жозеф, — дивно. В селі усе спокійно. Я зайду до неї, — сказав він на прощання, підіймаючи комір свого пальта. — Якщо Жозе дозволить мені з нею побачитися. Знаєте, ніколи не знаєш, чого чекати від такого типа, як він.
Жозеф одним ковтком допиває каву, прощається з нами й сідлає свого снігохода. Перш ніж він встигає його завести, Маттіас поспішає нагадати, щоб не забув наступного разу привезти молока. На сир. Жозеф киває йому, смикає за стартер і під ревіння двигуна виривається на простори.
Тим часом у плиті сирі дрова шиплять у вогні, неначе проклинають власну долю.
Вісімдесят один
Сьогодні все сіре. Важко розрізнити, де сніг, а де небо. Тільки чорний трикутник ялин дає можливість уявити, де обрій.
Маттіас вийшов. Завдяки своїй зоровій трубі я бачу, як він просувається вперед, борючись зі снігом. Він часто зупиняється, щоб перевести подих, і знову рішуче крокує. Трохи далі, у вигинах природного декору видно ще один силует. На ньому червоне пальто, він швидко рухається, наче ковзає по снігу. Коли Маттіас теж помічає його, то махає рукою. Вони йдуть назустріч один одному й зустрічаються на осонні, біля снігової лінійки. Бачу, як вони перемовляються, перш ніж іти до будинку.
Трохи згодом двері відчиняються, і Маттіас заходить разом із Марією. Поки він струшує сніг зі своїх снігоступів, вона прихиляє лижі до стіни й розстібає пальто. Я намагаюся сіcти на ліжку якомога пристойніше.
Як справи, — питає вона.
Поки я готуюся відповісти, Маттіас мене випереджає.
Він оклигує, — каже, — він оклигує.
Жозеф сказав, що вигляд у тебе кращий, — продовжує Марія, дивлячись мені у вічі, — і він таки мав рацію. Можна тебе оглянути?
Я хитаю головою. Вона наближається, відповідаючи на мою усмішку, й кладе згорток з інструментами. Коли вона нахиляється, щоб покласти свою долоню мені на лоба, я вгадую форму її грудей під светром.
Я хочу подякувати їй. Сказати, що радий її бачити, що я пам’ятаю її, ще зовсім юну, коли ми ходили до школи. Що вона стала прекрасною жінкою, що її кучеряве волосся, тонкі риси обличчя, упевненість її рухів будь-якого мерця поверне до життя. Та щойно я збираюся заговорити, вона засовує термометра мені до рота.
Тримай його під язиком і стисни губи.
Потім вона відкриває мої ноги й знімає шини. Підходить Маттіас і запитує:
А Жозе, він не прийшов із тобою?
Ні, Жозе не прийшов. Дженні має народити з дня на день. Він там із ними, з сім’єю. На той випадок, якщо почнуться пологи.