Жозефа вже немає, щоб тебе захистити, — цідить він. Ніхто нікому нічим не допоможе. Ясно? Тобі краще. Ти говориш і рухаєшся. Але нічого не змінилося. Тут вирішую я. Тобі ясно? Ти робитимеш те, що скажу я. Відповідай! Тобі ясно?
Краплі слини розбиваються об моє обличчя, міцно стиснене його кістлявою рукою. Я простягаю руку, щоб схопити милицю. Маттіас угадує мій намір і нависає наді мною. Однією рукою відштовхує подалі костури, так, щоб я не міг до них дотягнутися, а іншою натискає щосили, вдавлюючи мою голову в пружини матраца.
Дивись на мене, — гримить він, — я удвічі старший за тебе! Я не дам обвести себе навколо пальця. Ні тобі. Ні Жюду. Нікому тут!
Ми дихаємо коротко й уривчасто. Наші погляди злилися воєдино. І на якусь мить мені здалося, що м’язи його обличчя розслабляються.
Усе відбувається миттєво. Я голосно скрикую. Маттіас здригається. Я відштовхую його і звільняюся від захвату. Я падаю з ліжка додолу і повзу до дверей, не звертаючи уваги на розкидані по підлозі скляні скалки. Маттіас хапає мене за щиколотку. Я пручаюся, відбиваюся другою ногою. Хоча біль засліплює мене, мені вдається вдарити його ногою у низ живота. Маттіасу перехоплює подих, і він втрачає рівновагу. Він заточується назад, налітає на підпорку, і вони разом падають навзнаки.
Коли він підводиться між перекинутих стільців, його ніздрі роздуваються, а очі не кліпають. Він пильно дивиться на мене, хапає одну з моїх милиць і розмахує нею в повітрі, як дрюком. Першого удару я уникаю, втиснувшись у стіну. А другий відбиваю табуретом, що стоїть біля входу. А ще від кількох атак ухиляюся, шукаючи вихід. Якщо вдасться підвестися, він зіб’є мене з ніг. Якщо ж відчиню двері, щоб утекти, то здолаю всього кілька метрів. Я жбурляю табурет, та мені бракує сили, і він падає, не досягши цілі. Маттіас продовжує бити, я кручуся з боку на бік, милиця з силою огріває підпорку, і та розлітається від удару. Маттіас червоніє, віддача в руки має бути добрячою.
Маттіас переводить подих, а я тим часом намагаюся вхопити кочергу. Раптом якийсь глухий звук примушує нас здригнутися. Маттіас завмирає на місці, а я так і залишаюся скорченим у своєму кутку, не зводячи з нього погляду. Чути, як дзюрчить по підлозі вода. Здається, Маттіас повертається до тями. Я підводжу голову і кидаю стрімкий погляд на стелю. Вода протікає вже в чотирьох чи п’яти місцях. А вікном, що біля мого ліжка, побігла тріщина.
Веранду струшує гуркіт. За секунду віконне скло розлітається на друзки. Бурульки зриваються з карнизу, і холод сторчголов уривається до кімнати.
Маттіас стоїть нерухомо, немов пам’ятник минулим часам. Надворі дощ знову перейшов у сніг, і вітер поспішає завіяти його до середини, на підлогу, на ліжко, довкола плити. Балки загрозливо скриплять. Маттіас повертає голову до мене. Зима ступає по наших головах. А потім частина стелі провисає і збиває Маттіаса на підлогу, ховаючи його під тонною уламків стелі, покрівлі і шматками криги.
5. Дедал
Ти летітимеш, ти нестимешся просто вперед, з розведеними руками, схожий на хрест, ти дозволиш повітрю нести себе. Я ж стежитиму за тобою краєм ока і набиратиму висоту. Ненав’язливо, не привертаючи твоєї уваги. І, як член команди, що нехтує правилами гри, я увесь віддамся лету. Там, угорі, все буде яснішим, все буде гарнішим, і я нарешті зможу віддатися волі світла.
Двісті п’ять
Замість веранди — купа засніжених уламків, над нами видно величезний шматок неба. Уникнувши обвалу, я зауважую, що олійна лампа впала додолу й розбилась, а олія витекла і продовжує горіти. Я підводжуся і поспішаю закидати вогонь снігом. Раптово стало темно, а через дірку в стелі проникає нічне світло. Я підходжу до Маттіаса. Він без свідомості, але, здається, ще дихає. Його ноги притиснуло розколотою балкою, зім’ятим покрівельним залізом і снігом. Я намагаюся звільнити його, тягнучи за руки. Безуспішно. Стаю навколішки поряд і відкопую його зі снігу руками. Відкидаю брили криги, знімаю шматки заліза і дровинякою не даю балці повністю впасти і розчавити йому ноги. Хоча холод дедалі сильніше сковує мої рухи, у мене виходить ухопити його під пахви і волочити по долівці. Він важкий. Наче труп, який потрібно сховати. Я перепочиваю, звівши на мить очі до хмарного неба. Не зважаючи ні на що, нам поталанило, бо частина даху втрималася.