Усе могло би скінчитися, — кажу я, здригаючись, — усе могло б скінчитися в одну мить. Але вийшло інакше.
Я збираюсь із силами, вчіпляюсь у Маттіаса і зникаю на тому боці.
Двісті п’ять
Я кладу Маттіаса на дивані у вітальні й накриваю кількома ковдрами, які знайшов на поверсі. Думаю прив’язати його за руки, але не роблю цього. Я знову й знову прокручую події й не можу збагнути. Людина, яка нещодавно була червоною від гніву, тепер здається блідою і немічною.
У кімнаті немає дров. Щоб розпалити вогонь в каміні, я ламаю два стільці. Але дрова швидко згорають, і тепло вилітає через кам’яний димар.
Я силкуюся заснути, скоцюрбившись на невеликій софі, але мені холодно і я відчуваю біль у ногах. Я підводжусь, ламаю ще одного стільця і сідаю біля каміна, розтираючи ноги.
Ніч поволі спливає. А я розглядаю кімнату у мерехтливих відблисках вогню. Напівпорожні книжкові шафи, відкриті шухляди меблів, скалки посуду, гармидер. Усе це нагадує мені картини землетрусу, цунамі.
Я підходжу до вікна й відсмикую штору. Сіре півсвітло гонить ніч і відблискує на шарі ожеледиці. З вікна звідси вигляд майже той самий, що і з веранди. З лісом, прогалинами і сніговою лінійкою. Бракує лише дерев’яного барометра. Кілька сніжинок усе намагаються дістатися землі, та їх постійно здуває вітром. Усе довкола хилиться до низу, закуте у кригу. Навіть величезні ялини дивляться в землю. А там далі, легко уявити, як опори високовольтних ліній цілують землю на знак покори.
Маттіас навіть не ворухнувся. Я перевіряю його пульс. Усе здається в нормі. Не знаю, чи спить він, а чи непритомний. Швидко оглядаю його ноги. Кілька подряпин і невеликих синців, нічого особливого. Була ще небезпека, що балка могла розтрощити гомілкові кістки.
Перш, ніж сонце засяяло яскравіше серед хмар, я сходив на веранду, щоб зібрати необхідне, перш ніж усім заволодіє сніг. Відчиняючи двері, я оглядаю те, що залишилося від хисткої конструкції даху. Кілька балок, які утримують тонни снігу. Зірвані листи покрівельного заліза. Розколоті вздовж дошки. Зігнуті цвяхи. Уважно все оглянувши, я глибоко вдихаю і, ризикуючи, заходжу в цей неф, який загрожує завалитися щосекунди.
Перше, що бачу, обходячи купу криги і сміття посеред кімнати — одну зі своїх милиць, ту, яку Маттіас пошкодив, гатячи нею по підпорі. Не відволікаючись більше, я беру все, що залишалося на столі. Знімаю пилку, каструлі і, накульгуючи, несу свої знахідки на той бік.
Повернувшись, я намагаюся розгребти сніг, брили криги і рештки даху. Для цього знадобиться більше часу. І лопата. Та я знаходжу кілька бляшанок консервів, одну з моїх шин, сокиру, Маттіасові снігоступи. Насправді небагато. Снігова лавина знесла все на своєму шляху.
Стоячи на колінах на підлозі, змушений визнати очевидне. Копати більше немає сенсу. Веранда — лише розпотрошений сніговою навалою дах. Фортеця, захоплена ворогом.
В проломі даху над головою видно шматок синього неба. Балки стелі починають тріщати. Я поспішаю дістатися на той бік. Тільки-но я зачиняю двері, простінки починають здригатись, і решта даху обвалюється у завершальному крикові. Я пробую відчинити двері, штовхаю їх, б’юся в них плечем, але їх не зрушити.
Все, решту наших речей поховано під снігом і льодом. Наші продукти, дрова, моя топографічна карта, все.
Коли заходжу до вітальні, щоб порахувати наші запаси, бачу Маттіаса з широко розплющеними очима.
Що воно таке, отой гуркіт? Що відбувається? Де ми? Де моя дружина? Як вона?
Стули рота! — кидаю я йому, геть збитий із пантелику.
Двісті шістнадцять
Уже кілька днів, як ми облаштувалися на іншому боці. Великі морози повернулися. Дні сліпучі, а ночі — довгі. Ми з Маттіасом спимо по кілька годин по черзі, щоб підживлювати вогонь. Камін, напевне, декоративний, бо якщо ми даємо згаснути вогню, то треба цілий день, щоби знову нагріти кімнату.
Маттіас швидко відновлює форму. Ніби нічого з ним і не трапилося. Невеличка ранка на лобі, кілька подряпин на ногах, от і все. Він ніколи не повертався до того, що трапилося на веранді. Можливо, йому соромно. А може, й глузує з усього. Врешті-решт, він говорить зі мною тільки про книжку, яку щойно закінчив читати, у ній чоловік, що заблукав у темному лісі, знаходить двері, що ведуть до пекла.