— Та знаю, — посміхнувся «Ільїн». — Ти мені от що скажи, капітане. Коли ти нас з Неллі з дачі випроваджував, ти ж був на службі? То тебе вже зшукалися?
— Безумовно. Лишень ви поїхали, я бігом перевдягнувся, похапав, що під руку трапилося, й ходу за вами.
— Так вони зараз кинуться твою родину пресувати, — знав, що казав, немолодий.
— Оце навряд, — недобре посміхнувсь Кондрашов. — Маму я не знаю — від пологів померла, народжуючи мене. Батько, що був мені і мамою, і татом, нещодавно помер. І після мами він так і не одружився. Дідів із бабусями давно нема. Дружиною обзавестися я не встиг. Братів-сестер теж не мав. Так що з цього боку їм нічого не світить.
Вони проїхали кілька хвилин мовчки, роздумуючи кожен про своє.
— Хоч би в Неллі все нормально було, — раптом ні з сього ні з того сказав «Ільїн».
— Будемо сподіватися, — невпевнено відповів молодий.
Звісно, вони знати не могли, що саме в цей момент Неллі вибиралася з кабіни підраненого мікроавтобуса за допомогою полковника Ваніна.
Раптом капітан нашорошився, напружився, вслухаючись у звуки довкілля, і, повернувши, плавно з’їхав з дороги під велику густу (дуби листя не скидають дуже довго) крону вікового дерева. Потім передумав і загнав авто в гущавину чагарнику.
«Віктор Іванович» не встиг нічого спитати — почув сам скрекотання мініатюрних двигунів, а незабаром і побачив, як понад деревами над дорогою летів дивний апарат: легкий шестикутник з шістьма двигунами й пропелерами по кутах конструкції, а в середині якийсь блок. «Вузол радіокерування та камера з передатчиком, — здогадався «Ільїн». — Безпілотник. Молодець капітан, зреагував. Я би проґавив: у наші часи такого не було!»
Кондрашов виявився ще й вдруге молодець: він з’їхав з дороги плавно, не залишивши на зарослому споришем узбіччі слідів, неоковирний літальний апарат, злегка погойдуючись, проплив над тим місцем не зупиняючись, очевидно, оператор, що керував ним, нічого підозрілого не помітив. Безпілотний літальний апарат, так званий дрон, неспішно віддалявся у бік, звідки нещодавно приїхав «Вілліс».
— У нього не може бути великого радіуса дії, — сказав капітан, коли летючий шпигун віддалився і зник з поля зору. — Бак невеличкий. Тому почекаємо хвилин з десять — якщо не прилетить, значить, вертається іншою дорогою.
Це було резонно, вони почекали — хитра машинка не повернулася. «Вілліс» виїхав на путівець і помчав своєю дорогою, подалі від цих небезпечних місць.
— А далі що робитимемо? — запитав у капітана «Ільїн».
— Передовсім — треба відірватися від погоні зараз, потім — залягти й перечекати. Це азбука: пошуки — як кола на воді: що більше часу пройшло, то далі від місця події. Найрозумніше в такому випадку йти не попереду переслідувачів, а за спиною, там, де вони вважають територію чистою, — доповів той, не відриваючи погляду від дороги.
— І що, є таке місце, де ми зможемо сховатися й де тебе гарантовано не шукатимуть? — з цікавістю подивився на молодого старший.
— Гарантій, як ви сьогодні переконалися, в нашій країні не існує ні для кого, — гмикнув Кондрашов. — Але місце, куди ті, хто хоче нас знайти, по мене не мали б прийти, є.
— І на який час ми маємо залягти? — вів своє «Ільїн».
— Днів на п’ять, а краще — на тиждень, а то і на два, — переконано заявив капітан.
— Усе ти правильно, друже Юрію, говориш, — усміхнувся «Віктор Іванович», — але... Як гадаєш, скільки днів їм знадобиться, щоб організувати перевезення тіла й похорон за найвищими стандартами?
— Днів зо три, — припустив той.
— А скільки часу треба, щоб рішенням парламенту призначити виконуючого обов’язки президента?
— Прийняти рішення про позачергову сесію, оповістити депутатів, тим — з’їхатись... Мабуть, ще днів зо три.
«Ільїн» тільки покачав головою:
— Вони всі, як один, будуть на похороні. Цей квазіпрезидент — як думаєш, хто це буде, Лижин? — з огляду на майбутні вибори одразу почне укріплювати свою владу, скільки матиме змоги, розставляючи на ключові пости своїх людей. Отже, уже на четвертий день почнуться зрушення й перестановки у верхівці державного апарату. Кожен наступний день тільки послаблюватиме мої непевні, — якщо не сказати паскудні, — позиції. Поки що в силі люди, і їх чимало, яким до сьогодні жилося досить непогано, і які хотіли би статус-кво таким і залишити. От на них-то й можна обпертися, але тільки доти, поки їх не посунула чи не купила нова влада. І що довше я ховатимусь десь на заїмці, то менше у мене залишиться шансів у наступній боротьбі за владу.