Генерали продовжували поминати президента. Мали право: він за конституцією — головнокомандувач. Раптом один з них, із зіркою героя на грудях, звернув увагу на жінку:
— Неллі Азатівно!
«Почалося, — з ненавистю подумала вона. — Уже напилися, козли!», — але вголос сказало чемно:
— Я вас слухаю, генерале!
— Неллі Азатівно! Дозвольте запросити вас до нашого товариства пом’янути президента Погодіна добрим словом і чаркою коньяку.
— Пом’янути Романа Романовича — святе діло, — відповіла колишня чемпіонка, звелася й пішла до них між рядами крісел.
9.
Щоб дістатися від Білоскельська до Малинського, треба їхати до Нижнеярська по трасі «Мати-ріка», а потім повернути праворуч та прямувати по шосе, що йде крізь тайгу, ще з годину.
Водій навіть зрадів, почувши від батюшок, куди їм треба, бо був родом саме з того селища. Давно збирався провідати батьків, а тут така оказія. А коли йому озвучили суму, то й поготів звеселився. Завіз попів, куди ті сказали, та й гайнув до отчого порогу. Мати кинулася на стіл збирати, батько з льоху пляшечку приніс — вигнав тихцем з пшениці та настояв на ягодах китайського лимонника. Посиділи добряче, назад тільки назавтра зібрався, бо напідпитку хто ж за кермо сідає?
Спецпризначенці, котрих направили на захоплення двох особливо небезпечних злочинців, прововтузилися хвилин двадцять із броньованими дверима квартири, з якої надійшов сигнал, зуміли їх відчинити і нарешті звільнили хазяйку з ванної кімнати. Утім, після злодіїв вже й місце захололо. Бабусі перед під’їздом клялися й божилися, що ніхто не виходив: так, туди двоє рибалок проходили, а назад їх не було. Ще за півгодини на горищі знайшли покинуті вудки, гумові чоботи та два брезентових плащі. Тоді опитали завсідниць лавок біля всіх парадних, і коло п’ятого, крайнього, пильні тітки розповіли, що бачили двох слуг Божих, котрі виходили з будинку, але ніхто не пригадував, як вони зайшли.
Поки все це з’ясовували, торговки біля зупинки порозпродували свій крам і розійшлися, так що по гарячих слідах подальших подій з’ясувати не вдалося.
У Малинському Кондрашов був не вперше, він упевнено крокував у бік аероклубу.
— А тепер слухайте, — сказав він «Ільїну». — Наш губернатор, коли йому треба в столицю чи за кордон, літає з Верхоярського аеропорту «Боїнгами» чи «Аеробусами» відомих авіакомпаній. А от коли необхідно десь полетіти в межах краю, то для того в нього дев’ятимісна Cessna. Її заздалегідь замовляють на планові польоти. А так вона в ангарі стоїть. На випадок термінового вильоту щоденно чергує легкомоторний двомісний літак Jabiru. От він має бути заправлений і готовий до вильоту. Його сплутати неможливо: він невеличкий, біленький. Він нам і потрібний. А легенда в нас така: після вчорашніх подій губернатор особисто попросив його преосвященне преосвященство митрополита Онуфрія про всяк випадок освятити його літак. Тільки якщо там біля літака буде диспетчер, то розмовляйте ви, бо мене він може впізнати.
— А мене не може? — гмикнув «Ільїн».
— Вас не очікує побачити. А я там бував по роботі. Губернатор наш скоріше за все уже летить одним казенним бортом із покійним до столиці, так що перевірити вони не зможуть. Та й кому тут перевіряти — це ж аероклуб, а не військовий аеродром! Тут всіх людей: сторож, пілот, диспетчер... Та й то, якщо ще не п’яні: знають же, що губернатора немає, кому летіти?
Високий мордатий охоронник перекрив у хвіртці прохід на територію аеродрому, але «Ільїн» рішуче ступив йому назустріч, перехрестив і, по-священицькому склавши персти, благословив. Той заходився спішно покладати на себе хрести й трохи відступив з проходу.
— Сину мій, — чужим, неочікувано по-старечому деренчливим голосом завів «Ільїн». — Де єсі крилата колісниця губернатора нашого? Владика Онуфрій, митрополит наш, велів освятити її ще до обідні! Ібо подзвоніша йому губернатор і рєкох, аще убояшеся підступів нечистого! «Не хочу, каже, після вчорашнього, на неосвяченому аероплані літати! Хай простягнеться і наді мною длань Господня!»
Охоронник аероклубу був тупим і страшним. Проте лякав він лише тих, хто не мав стосунку до начальства, яке побожно шанував. А от тупим він був безмежно, бо інакше допетрав би, що про візит священиків, якби такий дійсно був організований адміністрацією губернатора та митрополією, керівництво аероклубу знало би заздалегідь.
— Так нема нікого в клубі, тільки я й пілот! — сказав він.
— Для звершення таїнства ніхто більше й не потрібний! Зви свого пілота! — наказав «Ільїн». — Ми з ним підемо до літака, — повідомив він охоронника, коли підійшов льотчик, — а ти, сину мій, залишайся тут і пильнуй!