— Якого ви літака освячуватимете: «Сессну» чи «Джабіру»? — поцікавився, підійшовши, авіатор.
— А їх що, два? — округлив очі «Ільїн».
— Два, — підтвердив пілот.
— Я так і знав! — заквилив старший «батюшка». — Так завжди у преосвященного: «Поїдьте, отче Серафиме, там роботи на годину!» А завжди виявляється в два рази більше! Візьмеш святої води на один літак, а там два. І роби, що знаєш! Ох-о-хо! За гріхи наші тяжкі... Де літаки-то? Веди до них!
Льотчик, почухавши потилицю, повідомив:
— Так у різних місцях же. «Сессна» — вона в ангарі, а «Джабіра» — он на злітній смузі стоїть, — показав він на невеличкий, наче іграшковий, білий літак, що стояв на летовищі за три сотні метрів від них.
— Мабуть, почнемо з цього, а потім в ангар підемо, — вирішив «отець Серафим». — Ходімо, отче Ферапонте! Веди, отроче! — додав він у бік літуна.
Після того самозваний Серафим зачовгав за авіатором до невеликого молочного моноплану.
Кондрашов, побоюючись, що пілот може впізнати його, бо він був кілька разів на цьому аеродромі серед охоронців губернатора, мовчки прослідував за ними.
«Ільїн» обійшов навколо літака, примовляючи: «Зєло лєпо», — потім раптом з острахом подивився на пілота:
— А скажи, сину Божий, цей птах залізний, часом, бензином не заправлений?
— А вам яке діло? — не надто коректно відповів той.
— А таке, щоб знати, чи можна біля неї запалювати кадильницю й курити ладан, — лагідно пояснив «Серафим».
— Курити на злітній смузі не можна взагалі, — обрізав «син Божий». — Думаю, що і ладан не варто, бо бак заправлений під зав’язку.
— І що, може злетіти під небесі? — несподівано цап’ячим голоском запитав капітан.
— Та хоч зараз лети, — гмикнув авіатор.
— І що, до Верхоярська можна долетіти?
— Запросто!
— І до Білоскельська?
— Не питання.
— І до Китаю долетить? — не вгавав псевдопіп.
— Аякже, — запевнив льотчик.
— Зєло лєпо, — знов прорік «Ільїн» і раптом блискавичним ударом у шию відключив його й підхопив непритомне тіло, утримуючи у вертикальному положенні, щоб охоронник не помітив пілотової недієздатності. — Сідайте, отче Ферапонте, до небесної колісниці, та й летимо!
— Хто? Я? — витріщився на «Серафима» капітан. — Та я не те що за штурвалом, я пасажиром ніколи не літав! Я думав — ви вмієте. Ви ж весь час по телевізору то на літаку, то на торпедному катері гасаєте...
— А ти всьому віриш, що у нас по телевізору показують? — криво посміхнувся «Ільїн». — Там повний літак інструкторів був. Оператору ледь місце знайшли.
— Так що ж нам робити? — уперше за два дні пригод розгубився Кондрашов.
— Підняти й посадити літак я зможу, а от курс прокласти — вже ніяк. Я завжди над одним і тим само аеродромом літав.
— Курс я беру на себе, летимо, — мало не закричав Юрій. — Он охоронник щось запідозрив... Лізьте до кабіни, я потримаю літуна!
Підібравши довгі поли ряси, «Ільїн» забрався до літака, всівся на місце пілота, щось там ввімкнув і двигун запустився.
— Сідай, Юрію! Швидше сідай! — загорлав «Віктор Іванович» Кондрашову.
Той обережно, наскільки це було можливо, опустив на бетон летовища непритомного льотчика, проліз під черевом літака й за мить опинився в кабіні. Літак вирулив на злітну смугу й почав розгін. Краєм ока Кондрашов побачив, як на поле аеродрому вискочив здоровенний незграбний охоронник і замахав руками. Те, що в нього, крім гумового кийка та газового балончика, ніякої зброї не було, досвідчений та добре навчений капітан помітив, ще коли вони заходити до аероклубу крізь хвіртку.
— І що тепер, куди летіти? — піднявши літак метрів на вісімдесят, спитав у Юрія «Ільїн».
— Зараз узнаємо, — сказав той і витяг з великого темного пакета свій наплічник, а з нього — навігатор, той самий, що вчора був закріплений на торпедо фамільного «Вілліса». — Значить так: точка старту — Малинське, пункт призначення — Домськ, до нього у нас пального напевне вистачить, а там щось вигадаємо. А вони нас хай по дорозі на Китай перехоплюють. Головне — високо не летіти, метрах на п’ятдесяти, місцевість тут горбаста, ніякими радарами тоді нас не знайти.
— З Китаєм це ти добре вигадав, — похвалив «Віктор Іванович».
— Усе просто: у вашому випадку з тисячі людей дев’ятсот дев’яносто дев’ять тікатимуть за кордон, де є і гроші, і притулок. Хто подумає, що ви прагнутимете до центру країни й націлитеся битися?