— То летимо навпростець? — наполягав «Віктор Іванович».
Ще вчора вранці Кондрашов рішуче сказав би «ні» у відповідь на такі пропозиції, але зараз ризик заблукати над тайгою не здавався меншим, ніж ризик бути виявленим, бо тоді — гарантована смерть.
— Робіть, як знаєте, ви ж пілот, — погодився він.
Дорога пішла ліворуч, огинаючи величезне озеро, а «Ільїн» полетів прямо над дзеркалом водойми, самовпевнено тримаючи машину на висоті десятиповерхового будинку. Юрій пощулився: він не раз чув, що при поземному льоті достатньо найменшої похибки пілота, щоб літак зазнав аварії.
— А звідки ти знаєш, що та людина на нас чекає? — поцікавився «Віктор Іванович».
— Бо я їй подзвонив.
— Ха! Тоді нас там і полковник Ванін з групою головорізів теж чекає, можна не сумніватися! — косо глянув на нього товариш з пригод.
— Полковник Ванін може лише нервово покурити в кутку, хлюст столичний, — злостиво просичав капітан.
— Він хіба не ваш, місцевий? — здивувався «Ільїн».
— За два тижні до урядового візиту його перевели зі столиці. І таке враження, що він не з нашої служби, що нападати він краще вміє, ніж захищати...
— Отже, операцію зарані готували, — зрозумів колишній опер.
— Виходить, що так, — погодився Юрій.
— Мені поталанило, — задумливо промовив «Ільїн».
— Мені, як виявилося, теж, — заявив Кондрашов. — Бо якби ви були не таким спритним, я міг би й не встигнути...
— А чому ти думаєш, що вони не відстежили твій дзвінок? — поцікавився «Віктор Іванович».
— Бо я дзвонив не по телефону, а по «Скайпу», дзвінок тривав півхвилини, сказав я буквально тридцять слів, нікнейм у мене взятий зі стелі, з’єднання в «Скайпі» непостійні, а нетбук, з якого виходив у інтернет, я закинув у розжарену топку кочегарки в резиденції.
— А звідки в тебе така впевненість, що з тією людиною не станеться, як з Ольгою? — допитувався далі «Ільїн».
— Бо то родич.
— О, прекрасно! — показно зрадів старший утікач. — Якраз родичів вони й не відстежуватимуть.
Ця фраза пролунала дуже скептично, але на Юрія не справила жодного враження. Він поцокав язиком, погойдав з боку в бік головою, мов китайський божок, та й заявив:
— На Верхоярському міському цвинтарі, на сімнадцятій ділянці вони його відстежать?
Співбесідник остовпіло витріщився на нього, а він вів своє:
— Десять років тому цей родич, бізнесмен та промисловець, загинув у жахливій катастрофі. Півміста на похороні було. І пам’ятник на могилці стоїть, і свідоцтво про смерть є, і паспорт поховання. Отакі справи, Вікторе Івановичу.
— Як це? — остовпів той.
— Прилетимо — в нього й спитаєте, — переконливо закрив питання той. — До речі, ви знаєте, як зветься озеро, над яким ми путь верстаємо? Озеро Сектантське.
— Ваше життя одразу не збагнути, — знизав плечима «Ільїн». — Покійники літаки зустрічають, на заводах та на державних дачах на державних зверхників замахи влаштовують, ще й озера тут Сектантські...
Решту польоту вони не розмовляли — про що? Порожнім же балачкам обставини не сприяли.
...Розрахунок «Ільїна» виявився правильним: за п’ять годин ввімкнули над якимось путівцем GPS-навігатор, він швидко зорієнтувався в просторі й вивів їх спершу на розбиту місцеву дорогу, потім і на трасу. Виявилося, що летіти залишалося всього п’ятдесят кілометрів, а це чверть години лету.
Домськ розташований на східному, правому березі річки Чулима, а льотне училище зі своїм летовищем — на лівому. Над ним часто літають легкомоторні літаки, на яких вчать тамтешніх курсантів. Крім того, училище, щоби вижити в складні ринкові часи, здає частину ангарів у оренду місцевим бізнесменам. А ті — люди прості: мені треба — я лечу, ні в кого дозволу не питаю. Адже сибіряки — люди широкої душі! Тутешнє купецтво й у минулі століття було на різні штуки удатне, дивачило й химери гнуло — не приведи Господи! Досі легенди ходять. А зараз — тим паче. Хочемо з друзями за триста верст на риболовлю полетіти — хто нам заборонить? Дійсно, хто, якщо з податків із його підприємств на п’ятнадцять відсотків бюджет краю наповнюється? І, звісно, п’ятнадцять відсотків чиновників живе. А в літаку ще парочка таких само орударів місцевого бізнесу. Тому — визначили їм висоти й коридори — літайте, поважні, тільки великій авіації не заважайте! Отже, нікого не здивував невеличкий одномоторний австралійський апарат, що досить грамотно зайшов на посадку, не роблячи кола над полем. Ще якийсь перець грошовитий прилетів — мало їх тут вештається?