Жінка зазирнула до холодильника — нічого такого, що можна одразу з’їсти, там не побачила, вона ж поїхала на тиждень, і все, що могло зіпсуватися, було прибрано ще перед виїздом. Знайшла дві вакуумні упаковки повидла — це вже щось. А ще у неї є пачка печива, чаю заварити — і вже є чим перекусити.
Неллі подумала, чи не випити їй чогось, зазирнула в бар і раптом помітила там пляшку віскі Jim Beam Black. Вона такого точно не купувала. Це його — він таке приносив та інколи пив із льодом чи содовою. Не тому, що любив, — він взагалі не був шанувальником спиртного, — а тому, що так, за його твердим переконанням, мав поводитися справжній джентльмен. Утім, слідів присутності цього чоловіка в її житті, а надто — в квартирі, варто якомога швидше позбутися. Їх не так і багато, хіба що зубна щітка, станок для гоління, піна, лосьйон, ще якісь суто чоловічі дрібниці, все це — раз, в пакет, і до сміттєпроводу. А от викинути пляшку недешевого імпортного бурбону — до такого вона додуматися не могла: згадалося дитинство, коли не надто заможні батьки економили на всьому, щоб тільки вона могла займатися спортом. «Треба віднести це пійло тому мурмилі в бронежилеті з холу на першому поверсі», — подумала жінка й, як була, в домашньому, прихопивши лише ключі й пляшку, спустилася на перший поверх у хол, де здоровань-охоронник знічев’я правив теревені зі злостивою тіткою зі скляної будки.
— Я тут подумала, може ви б пом’янули після зміни нашого президента, — простягнула вона віскі амбалу і раптом згадала генеральську риторику під час польоту. — При ньому країна з колін піднімалася.
Драб просвітлів лицем, взяв і сказав: «Дякую».
Вона чомусь ні секунди не сумнівалася, що кінця зміни ці двоє не чекатимуть. Неллі зайшла додому й у вітальні у рамці побачила свою давню — ще з першого юніорського чемпіонату — аматорську чорно-білу фотографію. І все стало на свої місця: епізод про вбивство вождя, дуже схожий на той, що показував усій країні журналіст Сбітнєв, вона бачила по телевізору в дитинстві — у чорно-білому фільмі про Леніна. Тоді ще був СРСР, а потім він розвалився, й такі фільми досить довго не показували. «Таке враження, що постановники сьогоднішнього вбивства просто скопіювали дуже давнє», — мимохідь подумала вона, навіть не здогадуючись, наскільки близька до істини.
Потім Неллі напилася чаю з печивом, намащеним повидлом, лягла у своє улюблене ліжко, накрилася пледом і... не змогла заснути. Сон не йшов. Вона підвелася, взяла цигарки й запальничку та вийшла на балкон...
...«Алло», — упевненим баритоном відповіла труба.
— Полковник Ранцев? — спитала чемпіонка.
— Нащо ж так офіційно, Неллі Азатівно, можна просто Ігор Леонідович, — впізнав її співбесідник.
— Ви ж казали, що мене шанують і обіцяють безпеку! — викрикнула в трубку вона.
— Що сталося? — стривожився полковник. Це вийшло в нього так щиро, що вона дещо заспокоїлася. — Розкажіть докладно і без емоцій.
Вона досить до пуття переповіла все, що відбулося з моменту їхнього розставання.
— Мало того, що я могла сама отруїтися, так тепер виходить, що я — вбивця: на пляшці відбитки моїх пальців, а камери спостереження гарантовано записали, як я те віскі йому власноруч віддаю!
— Сидіть вдома, нікому не відчиняйте й нічого не їжте і не пийте, я зараз вирішу всі питання, — наказав він.
Неллі ніколи не дізналася, що людина полковника Ранцева негайно приїхала в її будинок і спритно підмінила пляшку, з якої пили невдахи-охоронники, на точно таку ж іншу; вона також не довідалася ніколи, що та людина вилучила нишком блок, який робив записи з камер, підмінивши його на точно такий згорілий, що полковник потім кудись телефонував й дуже жорстко казав, що щодо жінки ухвалено рішення не чіпати. З того боку телефонної лінії відповіли, що, мовляв, закладку було зроблено ще до візиту в Верхоярськ і для іншої людини — просто підмінили принесену ним пляшку на точно таку, і що промаху бути не могло: хазяйка квартири віскі ніколи не п’є, тільки він. Наостанок його завірили, що більше в її квартирі ніяких сюрпризів немає.
На ранок дільничний інспектор поліції нібито випадково проговорився двірничці, що отруєння парочки визнали нещасним випадком і кримінальну справу не порушували. За годину про це знав увесь будинок.
А те, що запис ніхто не знищував і блок лежить у сейфі Ранцева, знати нікому, зокрема й Неллі, не належить...