13.
— Чого ви сидите, вам же кажуть: вилазьте! — показав на схожого на нього самого, мов дві краплі води, чоловіка, що не міг віддихатися після спурту летовищем, Кондрашов і вистрибнув з кабіни.
— Друзі, нумо, заштовхнемо цю пташку до ангару, — сказав той, що підбіг, варто було найстаршому вибратися з літака. — Головне — цього літака від стороннього ока сховати.
«Джабіру» — невелика машина, корпус якої зроблений із легких композитних матеріалів, тому троє чоловіків без проблем закотили її в приміщення.
— Що робитимемо далі? — спитав у двійників «Ільїн». — До речі, може, ти би нас познайомив? — сказав він Кондрашову.
— А я що? Знайомтеся, — не надто чемно відповів той.
— Я-то вас знаю, — почав двійник...
— Мого супутника звіть Віктором Івановичем Ільїним, а це — Костянтин Пущин, тутешній підприємець, — представив таки присутніх капітан.
— Пущин? — здивувався «Віктор Іванович». Ці двоє були так подібні один до одного, розмовляли схожими голосами, були однакової статури, навіть хода їхня не відрізнялася, не говорячи вже про манеру тримати себе, що було абсолютно очевидно: це — брати, а прізвищами різними назвалися. Єдина відмінність — у цього Костянтина темні шнурочки вусиків, точнісінько як в кабальєро з Латинської Америки.
— А що вас так вразило? — з якимось викликом спитав Костянтин. — Я ж не дивуюся, що вас звуть зовсім не так, як я очікував.
— Домовились, — погодився «Ільїн». — Більше не дивуватимусь. Які наші подальші дії?
— Летимо, куди скажете, — сказав Пущин. — Он моя ластівка чекає.
«Ластівкою» виявилася дивна машина, що стояла неподалік на летовищі. У неї було два двигуни з пропелерами, але не на крилах, як зазвичай, а на кабіні: один спереду, другий — ззаду, а замість хвоста були два фюзеляжі, з’єднані в кінці перетинкою, як у німецького літака-розвідника часів Другої світової, котрий усі фронтовики називали «рамою». Він був значно більший за Jabiru і мав, окрім кабіни пілотів, ще й пасажирський салон — такий висновок зробив «Ільїн» з наявності ілюмінаторів.
— А що це за «тягни-штовхай»? — поцікавився «Ільїн». — Ніколи не бачив такої моделі.
— Це не «тягни-штовхай», Вікторе Івановичу, це американський багатоцільовий легкий літак Adam-А500. Я за нього, між іншим, більше лимона зелені віддав! — похвалився Пущин. Він закрив ворота ангара й навісив на них величезного сталевого замка. — Спочивай до ночі, ридване чмошного губернатора, хай би він здох у страшенних муках, вночі тебе так сховають, що ніхто слідів не знайде! — злостиво сказав Костянтин. Він помітив, як підібрався «Ільїн», коли було згадано керівника краю, й додав. — Ця гадюка губернатор не збідніє!
Він виявився пророком: під вечір до сторожа летовища несподівано завітав механік одного з орендарів, що користувалися тамтешніми ангарами, з пляшкою горілки. Вони посиділи, і славного охоронника раптом — з ким не трапляється — сильно розвезло, він ледь дістався лежанки у сторожці й проспав до самого ранку. Варто було йому заснути, приятель витяг у нього з кишені ключі, відкрив ворота й впустив на летовище чималеньку фуру. Та підкотила до Пущинского ангару, у її пасажира знайшовся ключ, механік пройшов усередину й «болгаркою» вправно зрізав з нещасної «Джабіри» крила та фюзеляж, потім вони втрьох закинули розчленованого літака у фуру, водій та його супутник поїхали геть, а механік зачинив ангар, навісив замок, потім пройшов до воріт та повторив ці дії. Затим він повернувся до сторожки, підклав сторожеві ключі до кишені, витягнув з сумки ще одну пляшку горілки, відкоркував, розлив по склянках і залишив на столі, після чого турботливо вкрив сторожа куфайкою та поспіхом вийшов. На ранок пильний охоронець злітних смуг прокинувся й щонайперше — похмелився та одразу ретельно прибрав усі сліди вчорашньої пиятики. Відтак якби його навіть катували, він би нізащо не зізнався, що вчора на летовищі був хтось сторонній. Сторож чітко знав: зізнаватися — собі гірше робити.
Фура ж з решками Jabiru незабаром опинилася в Домському річковому порту, біля причалу, де стояла чималенька чорна, із іржавими патьоками, самохідна баржа, зафрахтована комерційною фірмою «Факторіал». Пасажир фури розпорядився, й спритні мовчазні докери перевантажили останки губернаторського літака на борт, а коли судно відчалило, вони в’язальним дротом поприкручували до решток літального апарату різний металобрухт. Топили літак у Чулимі на фарватері частинами, з проміжком у кілька кілометрів. А організував усе це дійство пасажир фури, що працював начальником служби безпеки фірми «Факторіал», власником та президентом котрої був Костянтин Костянтинович Пущин.