— Ось дивіться. Летіти нам п’ять годин. Сідатиму я на аеродромі у Великому Гризлині, там смуга й ангари для таких, як моя «ластівка». Вам з Юрієм туди навряд чи варто потикатися: охорона аеродрому напевне ознайомлена з орієнтуванням. Проте ми пролітатимемо над Калашихою. Там у мене є людина, в котрої ви зможете перебути певний час. Ви коли-небудь стрибали з парашутом?
— Не тільки з парашутом, на параплані літав, — з погордою відповів Погодін.
— Звісно, що ж я питаю, минулого року на всіх каналах було, — посміхнувся Пущин. — Юрій теж уміє. Зараз перевдягнетеся в парашутні комбінезони й у Калашисі зістрибнете. Щоправда, вечоріє, доведеться стрибати в темряві. Та воно й на краще: менше шансів, що вас помітять.
Дійсно сутеніло. Господи, який довгий день! Зранку, ледь розвиднилося, прилетів вертоліт й завис над лісовою рубленою хатиною, розбудивши Юрія, і все було: й перевдягання, й погоні, й зради, а перельоти які! — і лише тепер тільки закінчується. Дивно, скільки подій може вмістити в себе один день.
— Ви би краще пройшли до салону, Романе Романовичу, там зручні крісла, можна поспати, є чим перекусити. Ви коли востаннє їли?
— Та, мабуть, ще в Білоскельську, у тієї Ольги, що нас здала, бутерброди з чаєм, — пригадав Погодін.
— Нічого собі! — здивувався Костянтин. — Це ви від Малинського летите? Від Білоскельська туди — годину автомобілем, звідти до Домська тою лайбою — ще шість, і ми вже майже годину летимо. Саме час підкріпитися й перепочити: хто знає, які пригоди у вас попереду, краще бути сповненими сил.
Ця порада видалася дуже розумною й президент перейшов до пасажирського салону.
2.
Коли під вечір у двері знову подзвонили й на порозі застовбичив молодик в офіційному однострої, Ольга вже й не рада була, що звернулася зранку в міліцію. Спершу ґевали в камуфляжі бронедвері зламали, потім полковник Ванін запитаннями митарив, тепер цей намалювався. Боже, скільки ж це триватиме? Краще було почекати: Юра ж казав — на пару годин всього вони заходили. Якщо вже він у такій ситуації завітав — точно у безвихідь втрапив з тим Ільїним, так схожим на вбитого президента. Посиділи б вони, чаю випили й, перепочивши, пішли б собі. Якби хтось потім щось спитав, зробила б круглі очі: «Як по телевізору показували? А я його сьогодні й не вмикала, а от вчора весь день дивилася: нічого такого й близько не було!» Вона Юру багато років знає: це патологічно порядна людина, таких зараз не виробляють. Його втягти в якісь оборудки ще могли, граючи на його чесності, але щоб він сам щось протизаконне накоїв, такого бути не може. Що ж виходить, що вона його вдруге зрадила? І тепер уже ж нічого не виправити?
— Вам чого? — нелюб’язно зустріла Ольга молодика. — Я вже все розповідала спочатку капітану тих драбів, що двері вибили, потім — полковнику. Скільки можна?
— Дозвольте відрекомендуватися: слідчий Андрій Удодов, — назвався молодик. — Я веду справу про вбивство нашого президента, тому просто зобов’язаний поставити вам ряд запитань.
— То заходьте, — скептично оглянула його жінка. Щось він замолодим їй видався. Така справа — вбивство президента країни, а довірили вести якомусь шмаркачеві: он, маленькі зірочки на погонах. Щось тут було не так. На її глибоке переконання, такими злочинами повинні займатися найдосвідченіші фахівці в країні.
Вона завела Удодова на кухню й всадила на те саме місце, де вранці пив чай супутник Кондрашова. Цього разу чаю вона відвідувачеві не пропонувала.
— Питайте, — байдужо видихнула й всілася на місце, де зранку сидів Юрій. — Одначе врахуйте, що я нічого не знаю про замах на президента й про ймовірну участь у ньому Юрія Кондрашова.
— Так і мені про це нічого не відомо, — проникливо сказав, намагаючись згорнути губи в обворожливу усмішку, чоловік.
«Шмаркач грьобаний», — подумки упевнилася в своїй першій оцінці Ольга, але промовчала.
— Під час вбивства ваш однокурсник знаходився досить далеко від механічного заводу, де все сталося, тому брати безпосередню участь у злочині фізично не міг, — спокійно повідомив «шмаркач». — Проте чому людина, яка дотепер мала бездоганний послужний список, тверду репутацію й добрі кар’єрні перспективи, одразу після цієї жахливої події самовільно залишає пост (це злочин, щоб ви розуміли!) і потаємно мандрує у невідомому напрямку з особою, яка є нерозрізнимим двійником самі знаєте кого — це запитання не може нас не турбувати. Куди вони удвох прямують і що в них на думці крутиться — хто скаже? Чи не несуть ці дії небезпеку державі?
— А чому ви гадаєте, що я маю відповіді на ці запитання? — здивувалася Ольга.