Усі повернули голови до чемпіонки, вона зібрала губи у вузеньку смужку, крижаними очима подивилася на Погодіна й холодно заявила:
— Я ніколи не була у Верхоярську. Вас, пане, я не знаю. Я не раз по роботі як голова парламентського комітету зустрічалася з нашим президентом, добре його знала й кажу з упевненістю: ви дуже на нього схожі, але ви — не він.
Вона чітко пам’ятала інструкції полковника Ранцева на цей випадок, отримані вчора.
— Неллі, — тільки й зміг сказати ошелешений президент.
— Весь світ знає, що я — Неллі, — майже з ненавистю відповіла чемпіонка. Вона згадала всі рази, коли мала поступатися його бажанням, і відчувала мстиве задоволення.
— Зінаїдо, а ти мене пізнаєш? — повернувся Погодін до доньки.
— Я можу лише повторити те, що сказала Неллі Азатівна, — заявила Зінаїда Погодіна. Сьогодні із самого ранку до неї теж приходив полковник Ранцев і пояснив, що вона практично вже є власницею половини незліченних багатств свого татуся, тому його неочікуване воскресіння аж ніяк не входило в її плани.
— Це не він, — підтвердила одразу Романова рідна сестра Тетяна. І лише його колишній, ще з Усть-Невська, помічник, ім’я котрого президент уже забув, похитав головою й із сумнівом сказав:
— Неймовірно схожий. Я би подумав, що він.
Зависла незручна пауза, але тут до Печенєгіна підскочив помічник режисера і щось зашепотів на вухо. Той кивнув і оголосив на весь зал:
— Панове, дозвольте запросити до студії нового гостя. Начальник особистої охорони президента полковник Ранцев.
Погодін повернувся до чоловіка, що зайшов, упізнав його і привітався:
— Доброго дня, Ігоре Леонідовичу!
Той кивнув і повернувсь до Печенєгіна.
— Ви знаєте цю людину? — запитав офіцера журналіст.
— Звісно, — широко посміхнувся полковник. — Це співробітник моєї служби Іван Іванович Кондрашов, дублер президента. Ось його документи, — і він простягнув журналістові справжні паспорт і військовий квиток Юрієвого батька.
«Господи, — подумав той, — як добре, що я не скликав ніякої прес-конференції, як хотів Погодін, а запросив його на ток-шоу і жодного разу публічно не назвав президентом!» Як і Неллі, донька та сестра Романа Романовича, він ані секунди не сумнівався в тому, хто перед ним.
— Це змова, — рішуче заявив зраджений усіма Погодін.
— Безумовно, — спокійно заявив Ранцев і знов повернувся до Печенєгіна. — І щоб її викрити, ми з вами, шановний Іване Федоровичу, завтра же в цій же студії прилюдно, разом із експертами з клініки Академії медичних наук та з якої-небудь іноземної, — щоб ніхто не сказав, що висновки підтасовано, — візьмемо зразки ДНК у цього пана й у пані Зінаїди. Ви не проти, Зінаїдо Романівно?
Донька президента не знала, що задумав хитрий Ранцев, але кивнула, що так, не проти.
— А рівно за чотири дні ми знатимемо результат, — вів своє хитрий полковник.
— А ви згодні? — спитав ведучій у Погодіна.
— Так — згодний, — відповів той.
— А як же з завтрашнім похороном? — розгублено запитав у полковника журналіст.
— Це хай вирішує уряд, — сказав просто в екран Ранцев.
— А похорон доведеться днів на п’ять перенести, — єхидно сказала голосом генерала Фріновського слухавка, котру Михайло Петрович Лижин досі тримав біля вуха.
— А ми тим часом візьмемо під охорону цього пана, — показав очима на Погодіна Ранцев. — Він буде в комфортабельних умовах до завершення досліджень.
Два здоровані зайшли до студії і стали обабіч Романа Романовича. Він одразу зрозумів безнадійність становища: Кондрашова поряд не було.
Наступного ранку в готельному номері, схожому радше на комфортабельну тюрму, Роман Романович і полковник Ранцев пили каву й дивилися телевізор. Раптом пішла заставка ток-шоу Івана Печенєгіна «Маю право знати», з’явився портрет Рогозіна, потім пішли кадри з Верхоярського механічного заводу, а далі — знайома вже студія, в ній відомий журналіст Печенєгін, сестра і донька Романа Погодіна, якісь лікарі в білих халатах і... Роман Романович Погодін.
Той Погодін, що пив каву, одразу все зрозумів: «Тепер нема потреби й аналізи підміняти: експертиза дасть стовідсотковий висновок: моя донька і цей тип — не родичі! Господи, нащо мені було стільки двійників?»
— Ви ж самі працювали в нашій спецслужбі, Романе Романовичу, — сказав йому Ранцев. — Ви маєте розуміти: ми не можемо дозволити собі бути пошитими в дурні двічі поспіль.
Епілог