— А я, — сказав Гарольд, — тоді з вами до журналіста не поїхав же, а подзвонив з його телефону, і мене з півдороги забрали братові столичні друзі. Коли я побачив по телевізору, що слину на аналіз беруть не у вас, то все зрозумів, ми з братом одразу сіли на літак і перелетіли в Осло. А там ми знайшли спосіб, як стати братами Ліндісфарн, як переїхати до Австралії та як виписати до себе мою Ольгу та його Вікторію.
— А ви до батька? — кивнув Погодін на «свою» могилу.
— Так, у нього сьогодні день народження, і він дуже любив півонії.
— Чуєш, ти! — закричав Погодіну, насупивши густі брови, орденоносний Прежнєв. — Ти працюватимеш чи теревені будеш правити? Гляди, на твоє місце черга, і кілька претендентів більше схожі на оригінал.
— Мені треба йти працювати, — сказав Роман Романович. — Он бригадир свариться.
Він кивнув на прощання, пішов до своїх, став у шеренгу й одразу заявив якомусь роззяві, що витріщився на нього:
— Мочитимемо в сортирах! Сюди треба дивитися! Смердючі хрущовки!
День був вихідний, Красива площа заповнилася туристами вщерть, і це обіцяло бригаді двійників добрі заробітки.