Гаранджа засунув руку у кишеньку шовкової сорочки і витяг золотий портсигар, який кілька місяців тому подарувала йому на день народження Маргарита — його постійна співмешканка. Без неї він насправді не міг обходитися, і саме вона терпіла всі його походеньки, а інколи навіть сама підказувала, кого з молодих (і не дуже!) актрис обрати, у який момент з ким варто з’явитися на людях, продемонструвати свою близькість. Маргарита взяла на себе всі побутові клопоти Гаранджи, купівлю домашнього начиння, постільної білизни, посуду, косметики, продуктів. Лише одяг Віталій замовляв сам. Він волів користатися послугами найкращих модельєрів. На його одязі красувалися наліпки lauthfeld, fhilipp, stones, richel. Але частенько він купляв і вітчизняні вироби, хизуючись цим перед приятелями.
Зараз Маргарита затіяла ремонт його нової величезної квартири у центрі Києва, запросила дизайнерів і разом з ними робила перепланування помешкання, руйнувала одні стіни, зводила інші. Гаранджа втік від цього у готель, тим більше що йому як учаснику фестивалю «Молодість» оплачувався готельний люкс, апартаменти з вітальні і двох спалень. Насправді він сподівався поїхати на Венеціанський кінофестиваль, але чомусь не послали, тож мусив тепер огинатися тут, серед плебеїв. Віталій довго комизився, не погоджуючись брати участь у «Молодості», але коли йому пообіцяли люкс у цьому фешенебельному готелі, вирішив-таки ощасливити глядачів своєю присутністю. Та й Маргарита вмовляла його, казала, що фестиваль — це дуже весело, багато симпатичних дівуль, можливість подивитися непогані фільми, а крім того, він, Гаранджа, потребував відпочинку. Його останній (він же другий) фільм був надто популярним у критиків, про нього багато писали й говорили. Режисерські, та й власні, людські амбіції були б задоволені, якби не оте кляте дівчисько.
Віталій знову зиркнув униз. Жанна поміняла позу, вона закинула голову й дивилася тепер просто в небо. Фотографи так само увивалися довкруж неї. Навіть з балкона було помітно, яке задоволення отримує дівчина від уваги репортерів.
Його думки знову повернулися до Маргарита.
Зв’язок з нею тішив марнославство Гаранджи. Кілька років тому Маргарита була високооплачуваною повією, обслуговувала багатих бізнесменів і чиновницьку еліту. З того часу у неї залишилися зв’язки на всіх рівнях влади, хоча тепер дівчина належала лише Віталію. Вона була старшою за нього на вісім років, висока, струнка і дуже вродлива — смаглява, з великими чорними очима. Ці очі часто допитливо дивилися на Гаранджу, і тоді йому здавалося, що вона намагається зазирнути йому просто в душу, прочитати його думки. Але Віталій не соромився цього, вірячи, що вони однодумці. Маргарита була єдиною людиною на світі, кому він повністю довірився, незмінно зберігала рівний і м’який тон у розмові, ніколи не пропускала нагоди познайомити Гаранджу з потрібними людьми, вміло вела переговори на його користь, бо сам він цього терпіти не міг. Вважав, досить і того, що він дозволяє цим плебеям оплачувати свої творчі забаганки. А що два його фільми таки мали успіх, то Віталій лише зміцнів у цій думці.
Гаранджа жив у цьому готелі вже три дні. Далі він планував вирушити до Норвегії, подивитися на фіорди, бо гадав, що це знадобиться йому для роботи над наступним фільмом. Теперішній його фільм повинен був демонструватися в останній день фестивалю, і Віталій не сумнівався, що отримає першу премію. А сам він на перегляди ходив дуже рідко, заявивши Маргариті, що йому набагато приємніше валятися у шезлонзі на балконі, ніж сидіти в задушливому залі.
Гаранджа спустився вниз і вийшов з готелю. Тепер він зблизька спостерігав за роботою фоторепортерів. Один із них озирнувся, упізнав Віталія і підійшов ближче.
— Доброго ранку, пане Гаранджа, — привітався він. — Що, зараз немає цікавого фільму?
Віталія зачепила така фамільярність. Від фотографа тхнуло пивом, пожмакана несвіжа сорочка і затаскані старі джинси викликали огиду. Але Гаранджа узяв собі за правило бути ввічливим з кожним, з ким він розмовляє. Тож просто посміхнувся репортеру.
— Навряд чи комусь захочеться за такої чудової погоди сидіти в задушливому залі.
— Але там повно народу, — заперечив фотограф. — Крім того, працюють кондиціонери.
Репортер підійшов ще ближче, так що Віталію довелося відступити на крок. Він кивнув на Жанну: