Рудько з експертом вийшли. Дементій усівся в крісло.
— На жаль, — сказав він спокійно, — мушу повідомити вам, що Віталій Гаранджа розшукується за підозрою у скоєнні двох убивств.
— Двох убивств? — Обличчя Маргарита пополотніло. Вона стисла руки так, що побіліли пальці. — Двох!
Вона нарешті зрозуміла, що означали слова Віталія: «Я все владнаю».
— Так, на жаль, це правда. І тому ми повинні якомога швидше знайти Гаранджу, — сказав Дементій.
Розділ 13
Ніна стояла перед зачиненою квіткарнею. Незважаючи на пізню годину, народ ще юрмився на трамвайній зупинці, хоча транспорт вже давно не ходив. Та навколишні ятки ще обслуговували запізнілих покупців. Раптом перед нею зупинилося таксі. Гаранджа розплатився і неквапом вибрався з машини. Він підійшов до Ніни й торкнувся її руки.
— Ти не дуже втомилася?
— Ні, — Ніна всміхалася.
— То що? Поїхали по квіти?
— Ні, — Нінина посмішка стала ще ширшою.
Віталій здивувався:
— Чому? Сьогодні не поїдемо?
— Ні, просто я вже з’їздила. Тому й затрималася. А тепер я вільна аж до ранку.
Гаранджі вчувся натяк у цих словах.
— Тоді давай прогуляємося, — запропонував він. — Я люблю блукати Подолом.
І вони рушили в бік Межигірської.
Дорогою Гаранджа розповідав Ніні про країни, де він побував, і насолоджувався її захватом. Насправді він намагався заморочити дівчині голову, щоб вона не спитала, бува, куди вони йдуть. Але Ніні таке і на думку не спадало. Віталій здавався їй казковим принцом, чарівним видінням, вона ладна була виконати будь-яку його забаганку. Дівчина крокувала поруч із ним і лише шкодувала, що на вулицях так мало народу, ніхто не бачить, з яким чоловіком вона йде. Так вони поволі добрели до кав’ярні «На розі».
Відвідувачів сьогодні було чимало, всі цікавилися, чому неподалік кав’ярні юрмиться міліція. Алевтина відбігала собі ноги, обслуговуючи їх. Але це були живі гроші, тому вона не скаржилася. Проте десь о пів на другу клієнти мало-помалу розійшлися.
Зачинивши двері на замок, запнувши вікна завісами, вона вимкнула світло в барі і заходилася на кухні мити склянки й чашки з-під кави. Алевтині хотілося якнайшвидше прибрати і лягти спати. Та раптом солодкі мрії перервав стукіт у вхідні двері. Вона напружила слух — стукіт повторився.
Жінка вимкнула світло і, намагаючись ступати безшумно, вийшла до бару. Місячного світла було цілком досить, щоб не наштовхнутися на що-небудь по дорозі. Крізь скляні вхідні двері вона побачила чоловічу фігуру й зупинилася в нерішучості. Невже це той дивний молодий чоловік, який напросився на ночівлю? Раптом ідея впустити чужу людину до хати здалася їй досить ризикованою. Вона захвилювалася. Та бажання заробити зайву копійчину перебороло острах. Не вперше ж вона впускає парочки. Нерідко серед них траплялися справжні диваки, але якось же обходилося. Обійдеться і цього разу.
Хтось продовжував стукати, а потім голос дуже тихо і м’яко сказав:
— Алевтино, це Віталій.
Жінка відсунула шторку — тепер вони дивилися один на одного крізь скло. Смужка місячного світла впала на обличчя Ніни, яка стояла позаду хлопця. Алевтина посміхнулася й відчинила Гаранджі двері.
— Отакої! — засміялася вона. — А я вже на вас сьогодні й не чекала.
Віталій стояв нерухомо, немов чекав чогось, і Алевтина помітила, що за плечем у нього висів начебто наплічник.
Хазяйка прочинила двері.
— Прошу, прошу, мої любі!
Парочка переступила поріг.
— А я нарешті дочекалася, поки люди розійдуться, ось. Посуд мию, — пояснила посміхаючись. У неї досі калатало серце з переляку.
— Давайте я вам допоможу, — відразу запропонувала Ніна.
Вона наївно сподівалася своєю домовитістю сподобатися Віталію ще більше.
— Ой, та ви що! — замахала на них руками Алевтина. — Я вже й закінчила. Тепер залишилось перетерти склянки. А ви, може, чогось випити хочете? Так я вам зараз принесу.
Гаранджа ствердно кивнув:
— Пляшку доброго червоного вина.
— А я поки склянки перетру, — радісно вигукнула Ніна.
Віталій теж узяв рушник:
— Ми удвох справимося швидше.
Господиня вийшла до бару по пляшку.
Щойно вони залишилися самі, Гаранджа поставив склянку, яку витирав, кинув рушник, підійшов до Ніни. Вона, посміхаючись, дивилася на нього.
— Я ніколи не зустрічав такої дівчини, як ти. Досі всі вони нічого для мене не означали, але ти… — таке він казав багатьом жінкам. Ці слова небагато важили для нього.
Юнка вперлася йому в груди, намагаючись відсунути: