Майор з Дейкалом вийшли з номера і спустилися вниз, до так званого тимчасового штабу. Дементій сів за стіл і замислився. Раптом погляд його упав на блокнот, де була записана назва квіткарні, куди Гаранджа дзвонив і домовлявся про зустріч. Він викликав одного з оперативників:
— Ось, довідайтесь усе про цей магазин, і якнайшвидше.
За кілька хвилин йому доповіли:
— Невеличка квітникова крамниця на Подолі, на Контрактовій площі. Там працюють кілька молодих жінок. Ось номер телефону.
Авенір Дейкало вихопив аркуш з номером телефону й хутко натиснув сім кнопок.
Але Дементій жестом зупинив його.
— Краще поїхати туди, — пояснив він Дейкалу. — Але спочатку я мушу дати вказівки своїм людям. Де Рудько і Скорохід? Миттю їх сюди! А ти давай у машину!
Дейкало побіг до виходу з готелю, пропустивши у дверях Івана Рудька та Петра Скорохода.
— Значить, так, — сказав майор, — ти, Іване, поїдеш з нами до квіткарні. А ти, Скороходе, хутенько на Поділ. Хтось же там чергує? Твої хлопці мають прикмети Гаранджи?
— Так точно, — по-військовому відповів Скорохід.
— Продовжуйте спостерігати за квартирою Назарук. Далі зв’язок телефоном. І дивіться мені, щоб ні в кого батарейка не сіла і гроші не закінчилися.
Машина вже гурчала мотором; Дементій всівся поруч з Дейкалом, а Рудько вмостився на задньому сидінні.
— А де ж Скорохід? — спитав Авенір.
— Я його відправив на Поділ. Нехай погуляє навколо квартири Назарук. Може, щось вигуляє. Дивись, усе крутиться на Подолі. Там і Калач переховувався, і дівчина, з якою Гаранджа мав побачення, працює. Тож я не виключаю, що він і сам туди може зазирнути. Тому ми зараз поїдемо до крамнички, а потім заскочимо на пост біля квартири Назарук.
Дейкало лише стенув плечима:
— Ну що ж! Здогадки великого сищика!
Не випускаючи з очей зміненого, спотвореного обличчя Гаранджи, Ніна спробувала дістатися до стійки, щоб потім прослизнути на вулицю.
«Цього не може бути», — заспокоювала вона себе. Неможливо було повірити, що перед нею вбивця, якого зараз розшукує міліція, і що це той самий чоловік, з яким вона так пристрасно кохалася вночі, у чиїх обіймах почувалася такою щасливою. Нічого страшнішого бути просто не могло. Але якщо це помилка, якщо це не його шукає міліція, якщо це не він, то чому Віталій так дивно дивиться на неї? Чому ховає руку з подряпинами? Що стискає у правиці?
Вони мовчки дивилися одне на одного. У барі стояла така тиша, що з вулиці було чути шерех шин об асфальт. Раптом задзвонив телефон. Гаранджа здригнувся від несподіванки, а в Ніни з’явилася надія.
— Я візьму, — мовила вона тремтячим голосом.
Телефон був у іншому кінці залу, і Гаранджа заступав до нього шлях. Він, не рухаючись, очікувально дивився на дівчину. Ніна повільно пішла вперед, намагаючись його обминути. Їхні очі зустрілися, і, коли вона вже майже дісталася до телефону, він тихо, але вимогливо кинув:
— Стій, де стоїш, Ніно.
— Чому? — Вона зупинилася, почувши погрозу в його голосі. — Це… це може бути якийсь клієнт…
— Нехай дзвонить, — сказав він. — Не треба відповідати.
Дівчина відчула, як сили остаточно залишають її, тепер вона вже не сумнівалася, що перед нею той самий чоловік, якого розшукує міліція.
— Чого ти так злякалася, Ніно? — запитав Гаранджа. — Тобі нічого боятися. Я ж обіцяв уночі, що ніколи не заподію тобі лиха. Не бійся мене.
Вона сіла на один зі стільців, що стояли біля столика. Телефон продовжував дзеленчати. Вони чекали. Здалося, що минула ціла вічність, поки він, нарешті, замовк. Тиша в кімнаті стала майже нестерпною.
— Давай побалакаємо, люба, — запропонував Гаранджа. — Я хочу тобі розповісти про все. Я не вбивав її і не знаю, хто це зробив. Повір мені. Так, я з нею бачився. Жанна прийшла до мене й почала вимагати роль у моєму новому фільмі. Я наказав їй забиратися геть, а вона почала кричати. Я намагався примусити її замовкнути… Ну от… так вона мене подряпала… Але більше нічого!
Ніна, почувши його безглузді пояснення, затремтіла.
— Калач намагався мене шантажувати, — гнув своє Гаранджа. Він говорив усе швидше: — Ти мене слухаєш? Геннадій вимагав у мене гроші. Я сказав йому, що заявлю на нього в міліцію. Він злякався. Розумієш, усі шантажисти — боягузи. От Калач і повісився. Це брехня, що я вбив його. Він сам покінчив зі своїм нікчемним життям. Ти повинна вірити мені.
Ніна заткнула вуха. Вона розуміла, що Віталій просто тягне час. Інтуїція підказувала дівчині, що небезпека не минула. Що настала її черга, не дарма ж він щось тримає в руці, старанно ховаючи за спиною.