— Нема в мене співробітників, — щиро й зосереджено сказав він. — Я хочу, щоб ти стала моїм світом.
Лорелін усміхнулася йому. Його слова здавалися щирими, але розібрати їхній внутрішній сенс було майже неможливо. Вона спантеличила його ще більше, коли нахилилася й злегка цмокнула його в щоку. Її губи були теплими й м’якими, і Валеріан усередині трохи здригнувся. Він знову ніжно взяв її за руку, бачачи, що вона повертається, щоб відійти.
— Агов, — сказав він, — поцілунок то не відповідь!
Її незбагненна усмішка раптом стала пустотливою.
— Відповідь дістанеш після операції.
Якусь секунду з відчаю Валеріанові хотілося видерти собі волосся. А потім він збагнув: вона не сказала «ні».
«Еге ж».
За одну мить для нього не стало нічого неможливого в усьому Всесвіті. Він усміхнувся їй у відповідь.
— Гаразд, мені цього досить.
До них підійшов сиїрт, великих розмірів та в уніформі, незграбніший за більшість його краян-киріанців з веретеноподібними тілами. Валеріан не розумів слів, але його капелюх із написом «ПОЛІЦ», чорно-червоний оздоблений кийок та різноманітні жести в їхній бік, в бік автобуса та обрію чудово пояснювали зміст його вимог. Лорелін обдарила Валеріана останньою усмішкою і знову залізла в автобус.
Якийсь час Валеріан спостерігав за тим, як стародавній транспортний засіб із чханням та сопінням рушав з місця, а потім повернувся до юрби туристів.
Оце завдання він виконає напрочуд швидко.
Розділ четвертий
Валеріан прокладав собі дорогу крізь натовп, простуючи до центральної брами Великого базару. Брама достоту справляла враження. Висока й широка, з одного боку оздоблена золотим камінням, з відчиненими посередині міцними металевими дверима. Валеріан подумав, скільки ж то народу щодня проштовхується крізь неї.
Легкою ходою він підійшов до гурту туристів і з безтурботним виглядом приєднався збоку до того скупчення. Стрункі сиїрти — працівники цієї туристичної пастки — пропонували обладнання, потрібне для того, щоб уповні насолодитися «першокласним місцем знижок галактичного масштабу», як Великий базар сміливо рекламував себе. Валеріан узяв собі набір приладів для закупів: легкий чорно-жовтий шолом з широким візором, сенсорні рукавички та громіздкий ремінь, що мав обгортатися довкола талії. Працівники ринку тягали гори наборів, призначених для людей, адже саме з цього виду розумних істот походили найзатятіші туристи, які ще й, очевидячки, були великі поціновувачі різноманітних цяцьок.
Орда ласих до закупів туристів, до якої влився Валеріан, потупцювала до брами, і та зачинилась за нею. Вони опинились за мурами базару разом з іншими скупченнями туристів, але за тими чотирма мурами, що огороджували кілька квадратних кілометрів простору, не було більше геть нічого.
— Усіх ласкаво просимо! — почувся бадьорий голос. Валеріан повернувся, сподіваючись, що йому випаде честь — або нещастя — подивитися на якусь вкрай чудернацьку істоту… а натомість він побачив людину. То був жвавий високий худорлявий чоловік з безмежною усмішкою, широкими очима й ріденькою борідкою, вдягнений як актор третьосортного театру. Він жваво піднімав руки догори. На ньому були довгі шати, що спадали до землі, з помаранчевими, жовтими та червоними стрічками… бо то ж, бачте, була пустеля. З його вух звисали й гойдалися величезні кульчики, схожі на ободи.
Та з усього того очі насамперед убирав його тюрбан. Він десь утричі був більший за звичайні тюрбани, які носять у країнах зі спекотним кліматом, і сидів у нього на голові немов яскраво розфарбований вулик. Чоловік помахав рукою, вимагаючи тиші, і натовп, що до того шелестів у захваті від побаченого, замовк.
— Раді всіх вітати! — Його голос був надзвичайно бадьорим. — Мене звати Фазиїт, я маю честь бути сьогодні вашим гідом, — він уклонився, тримаючи руку біля серця. — Отже, хто з вас уперше на Великому базарі?
Половина туристів підняла руки, щупальця чи інші кінцівки. Валеріан до них не приєднався. Він слухав краєм вуха й безтямно вдивлявсь у мапу базару, що висіла на стіні поблизу, намагаючись установити розміщення четвертої секції у сто двадцять другому проході.
— Чудово! — вигукнув Фазиїт. — Нагадаю вам — на Великому базарі близько мільйона крамниць. Мені справді прикро, що ми не зможемо відвідати їх усі.
Він зобразив удаваний розпач і хор голосів вигукнув: «Овва!». Відтак він знову повеселішав.
— Але, але, але… але ми спробуємо дістатись до найцікавіших з них! А перед тим, як рушити, дозвольте мені нагадати вам про кілька речей, які зроблять ваше перебування безпечним, а закупи — вдалими. Пам’ятайте, що вхід до кожної секції — крізь окремий портал.