— Знаю, — урочисто відповів Айгон, — моя справа теж шляхетна, — він посміхнувся. — Моя власна. А тепер домовляймося.
Айгон буденно витяг зброю й націлив її на чужинку.
«Саме зараз час припинити це». Валеріан підняв візор, щоб бачити себе знову, і почав набирати код на краю свого Рукава.
— Я отримую конвертер і перлину, — почав Сайресс, — а ви зберігаєте життя. Як вам таке? Хіба погана угода? — Він зареготав і змовк. Далі провадив серйозно.
— Ви маєте десять секунд на те, щоб прийняти мої умови, — тепер в його голосі не було ані крихти людяності.
Коли він почав відлік, ствол його зброї розділився навпіл, і кожен із двох нових стволів почав згинатися, немов живий, націлюючись на одного з чужинців.
— П’ять…
Валеріан швидко натискав останні цифри коду на клавіатурі.
— Три…
Валеріан насунув на обличчя візор…
— Два…
…і побачив, як його рука сама по собі з’явилась у віртуальному світі, і він штрикнув зброєю в шию контрабандистові.
Айгон різко урвав відлік, але зброя його навіть не здригнулася. Так само не ворухнулась і зброя таємничих чужинців. А от охоронці Сайресса миттєво націлили зброю на Валеріана. Чи принаймні на його руку в Рукаві.
— Федеральний агент Валеріан, — привітався він. — Даруйте, що стаю на заваді цій чудовій угоді, проте я тут також у шляхетній справі, ім’я якій — закон!
Невідомі чужинці відкинули назад каптури, і Валеріан від здивування мало не задихнувся.
Бліда, світна шкіра. Очі, блакитніші за небо. М’яко окреслені риси, які зараз охоплював страх і гнів, від чого їхні лоби були чорними. Ці чарівні обличчя не могли спокійно переносити подібні емоції.
«Перлини», — думка майнула з легкістю літнього вітерцю, — «їх звуть… перлинами».
— Ти помилився місцем, друже, — протяжно і впевнено відповів Айгон, — тут навколо нас закону не існує.
— Закон там, де я, — переконано заявив Валеріан. Але, промовляючи це, він знову перевів погляд на чужинців. — Чи не бачив я вас десь раніше?
Чужинець на ім’я Цюурі («з народу Перлин», — подумав Валеріан) мав геть ніяковий вигляд.
— Слухай, — пробурчав Айгон, — у мене тут не чайна. Чого ти від мене хочеш, пане поліціант?
— Айгоне Сайресс, — виголосив Валеріан, — ви звинувачено в крадіжці конвертера з планети М’юль, що належить Федерації Людства. Але перед тим, як я візьмусь за вашу жалюгідну дупу, маю конфіскувати викрадене майно.
Усі довго мовчали. Ніхто не рухався.
Валеріан тиснув стволом своєї зброї Айгонові в шию. Перлини тримали власну зброю націленою на охоронців, їхній вигляд видавав зростання паніки.
— Валеріане, — у вусі почувся знайомий приємний жіночий голос, — я буду за 90 градусів праворуч від тебе на відстані метра.
Він злегка всміхнувся.
— Зрозумів.
— Агов, — відгукнувся Айгон, — про що ти говориш?
— Ти, — відповів Валеріан, ще дужче притискаючи ствол до його товстої шиї, — не ворушись.
Якась мить, і ніби в казці, праворуч від Валеріана з’явився великий футляр. За 90 градусів на відстані метра.
«Лорелін».
— А тепер, — звернувся Валеріан до Айгона, — поводь себе чемно й поклади коробку зі звірятком сюди у футляр.
Ще не почавши говорити, Валеріан побачив, як зростає жах на Айгоновому обличчі, коли той почав здогадуватися, що зараз: 1) він утратить конвертер, 2) його заарештують, 3) він не в змозі щось зробити, аби запобігти першому й другому.
— Це наш конвертер, — раптово вигукнув Цюурі. Рішучість і страх мінялися місцями на його обличчі. — Ми готові його викупити. Назвіть вашу ціну!
— Я її подвоюю! — викрикнув Айгон.
Попри абсурдний, алогічний, але вкрай реальний зв’язок між сном та перлинами з їхнім звірятком, Валеріан лише злегка знизав плечима. Хоч би що тут коїлося, до нього це не має стосунку, бо в нього своя робота.
— Вибачте, хлопці, я тут ділити між вами нічого не буду. Хутчіш ворушись!
Знехотя, повагом, ніби готовий розплакатись, контрабандист поклав конвертер у футляр Лорелін.
У Валеріана у вусі пролунав Гібсонів голос: — Хлопці, рушайте звідси швидше.
— Конвертер у футлярі, — доповів Валеріан Гібсонові, який слухав.
— Почуто, — відповів безтілесний Лорелінин голос позаду Валеріана.
Валеріан тримав зброю націленою на контрабандиста. За мить у вусі почувся Гібсонів голос: — Чудова робота, сержанте. Вас не помічено. Назад на базу.
— Слухаюсь, — відповіла Лорелін. — Валеріане? Ми впорались. Вибираємося звідси.