— Жодної, — відповів генерал. Він вже не здужав у голосі стримувати гнів, і Валеріан не міг його в тому звинувачувати.
— Як я вже сказав, такий вигляд це все мало рік тому, — він замовк, ніби готувавсь до гіршого, а потім промовив:
— Отака ситуація на сьогодні.
І кивнув у бік техніка, після чого та ввела новий код. Поруч із зображенням з’явилось інше.
Червона радіоактивна зона на ньому була більша вдесятеро.
Лорелін, стоячи за Валеріаном, майже непомітно здригнулася. Та й самому Валеріанові у животі трохи занудило.
А Окто-Бар невблаганно казав далі:
— Повітря в забрудненій зоні непридатне для дихання й сильно заражене. І ця… річ… зростає. Немов пухлина, — останнє слово він ніби виплюнув з рота.
До розмови прилучився інший голос: чоловічий, сильний, впевнений.
— Цю пухлину маємо вирізати якнайхутчіш. Якщо ми цього не зробимо, і рак поширюватиметься далі, він знищить «Альфу» швидше, ніж за тиждень.
Чоловік, що вимовив ці слова, зайшов до зали керування. Він справляв разюче враження — у зелено-синій військовій формі, з прямою поставою та занепокоєним, але впевненим виразом обличчя. Він випромінював притамовану енергію і скидавсь на затятого чепуруна: на його формі не було жодної зайвої складки. Валеріан ніколи не бачив цього чоловіка, але відразу впізнав його. То був командувач Арун Філітт.
Слава супроводжувала Філітта повсюди. Він зробив карколомну кар’єру, ставши справжнім героєм війни. У тридцять років він вже дістав звання генерала й відтоді покинув дійсну військову службу, щоби стати за приклад людству в інших сферах життя. Тепер він обіймав посаду командувача станції «Альфа». Злі язики торочили, що він не дуже полюбляв чужинців, і, на Валеріанову думку, то був дивний вибір, адже на станції чужинців малося більш як людей у пропорції тисяча до одного. Однак до робочих повноважень Валеріана не входили судження з приводу дій його командирів.
Він знав, що Окто-Бар був за крок від того, щоб самому обійняти цю посаду, і тому бачити Філітта в цій ролі мало б бути для нього неприємним. Проте обидва чоловіки коректно ставились один до одного.
Обабіч Філітта оточували два бойові андроїди із серії «К-Трон», які на станції виконували обов’язки поліціантів. Їхні тіла, майже три метри заввишки, були певною мірою гуманоїдного типу, але дизайнери не зробили нічого, щоб надати їм інших гуманоїдних рис. Їхні голови не вирізнялися нічим, окрім вогника, що блимав двома кольорами, які знали всі мешканці станції. Синій колір означав «ворушись», червоний — «знищення цілі». Їхня практично непробивна броня сяяла чорним із жовтими стрічками на місцях, що відповідали плечам і стегнам. Попри масивний розмір, вони рухалися з такою елегантністю, швидкістю та спритністю, що здавалося, ніби створені з рідини.
Валеріан і Лорелін жваво віддали честь.
— Пане командувачу, — привітався Валеріан. Філітт кивнув у відповідь. Валеріан перевів увагу на екран, намагаючись знайти причини появи зловісної червоної плями, але не знаходячи жодної.
— Пане командувачу… якось нелогічно. Кому б то заманулося зруйнувати «Альфу»? Адже тут представлені майже всі живі створіння?
Філітт перевів погляд на екран і його губи стислися.
— Радіація — це зброя масового знищення. А за кожною зброєю ховається вбивця. І хоч би хто то був, майоре, він становить загрозу для всіх нас, — його має бути знищено.
Валеріан обмірковував почуте. З виразу обличчя Лорелін він зрозумів, що їй нове завдання подобалося не більше, ніж йому. І все-таки йому хотілося висловитися.
— Звичайно, радіацію слід зупинити, проте якби ми могли визначити…
Його слова перервала поява на одному з екранів міністра оборони Федерації.
— Пане міністре, — звернувся командувач, кивнувши на знак вітання — сподіваюсь, у вас є новини?
— Вони в мене є, пане командувач, — відповів міністр. Йому вже йшов восьмий десяток, але в його чорному волоссі не було ані сліду сивини, а шрами на темній шкірі красномовно свідчили про його заслуги. Коли він занепокоєно насупився, шрами на лобі стали виразнішими.
— Рада дала вам дозвіл. Але ми наполягаємо на дотриманні міжнародного права й громадянських прав усіх, кого це стосується.
— Дякую, пане міністре. Безумовно, я особисто подбаю про це, — запевнив його командувач.
— Також я поклав на агентів Валеріана і Лорелін відповідальність за вашу фізичну безпеку, — провадив міністр.
Це повідомлення, схоже, здивувало Філітта, але він швидко опанував себе.
— У цьому не буде потреби, — запевнив його командувач і показав на пару мовчазних роботів за спиною. — Як свідчить присутність моїх супутників, я маю підрозділ «К-Трон», а також особисту підготовку щодо…