На Лореліниному екрані з’явився портрет симпатичного смаглявого військового з акуратно підстриженою борідкою. До портрета додавалася інформація: «Самк Атон, майор. 33. Помер.»
— Майор Самк помер рік тому, — обвинувальним тоном повідомила Лорелін трійці.
Доґан-даґізи залишилися незворушними. Перший з них витяг маленький пристрій і показав їй власне фото Самка, який лежав мертвим на робочому столі. У Лорелін округлилися очі.
— Авжеж, — почав Синій, — дуже загадкова смерть…
— …яку ніхто так уповні й не пояснив, — додав Бордовий.
— Дехто може назвати це вбивством, — підсумував Жовтий театральним голосом. Лорелін дуже закортіло вдарити його кулаком прямо в довгий ніс, але вона втрималася.
— Я вас слухаю, — сказала вона.
— Майор Самк був експерт у всьому, що стосувалося планети М’юль, — провадив Синій.
— І він забрав усю ту дорогоцінну інформацію…
— …з собою до могили, — сказав Жовтий.
— Яка марна розтрата! — зітхнув перший доґан-даґіз.
— Якщо ви дізнаєтеся щось про цю планету, — промовила до них Лорелін, — нам буде цікаво.
— Нам буде приємно працювати з вами, Лорелін, — із захопленням вигукнув Синій.
— Перед тим, як піти… — почав другий.
— …дозвольте надати вам…
— …певну інформацію…
— …безкоштовно, — закінчив Бордовий.
Лорелін із скепсисом дивилася на трьох чужинців.
— Безкоштовно? — перепитала вона. — Ви що, захворіли?
— Конвертер дуже цінний… І на нього активно полюють, — глибокодумно кивнув Бордовий.
— Прийдуть найманці… — сказав Жовтий.
— …щоб його забрати… — казав далі Синій.
— …і швидше, ніж ви гадаєте, — урочисто закінчив Бордовий.
— Які ще найманці? — запитали одночасно Лорелін і Валеріан.
Усі троє самовдоволено дивилися на неї. Синій помахав пальцем перед нею.
— Безкоштовною була лиш перша підказка.
— А за решту треба платити, — сказав Бордовий.
— Звичайно ж, ви дістанете знижку, — додав Жовтий.
По радіо донісся Валеріанів голос:
— Алексо! Що це таке?
Лорелін на своєму екрані також побачила спалах червоного світла.
— Наближається з десяток якихось осіб, — поінформувала майора Алекса й додала, — їх немає в переліку учасників.
— Що це за особи? — вимагав відповіді Валеріан.
— Поки що встановити їхню ідентичність не вдається, — сказала Алекса.
Лорелін іронічно подивилася на доґан-даґізів.
— Мені здається, ваша інформація втратила цінність. Мерщій, забирайтеся звідси.
Трійця пригнічено попленталася до виходу. Валеріан з тривогою завважив, що червоний вогник замиготів частіше.
— Валеріане, — промовила Лорелін, — мені це не подобається.
— І мені теж. Негайно повертайся до зали й будь поруч із командувачем. Алексо, звідки вони йдуть? — спитав Валеріан.
— Звідусіль, — відповіла Алекса, — вони проходять крізь стіни.
Лорелін пришвидшила ходу, продираючись через напхом напхану залу до трибуни. Вони з Валеріаном зустрілись очима, і той обрав рішення.
— Лорелін, евакуюй звідси командувача! А я піду назустріч порушникам!
Лорелін відштовхнула останніх учасників заходу, що стояли на дорозі, стрибнула на сцену й побігла до Філітта. Схопивши його за руку, вона почала стягувати його звідти.
— Агенте, що таке… — почав протестувати Філітт, але вона змусила його замовкнути.
— Вибачте, надзвичайна ситуація!
Генерал Окто-Бар, який стояв осторонь, миттєво став на позицію, щоб забезпечити прикриття відходу командувача. Його зброя була напоготові, а обличчя випромінювало рішучість. У натовпі почалася паніка.
«Я дуже сподіваюсь, що ця тривога виявиться фальшивою», — подумала Лорелін, хоча й не вірила в це.
Валеріан переводив погляд з екрана на натовп і знову на екран. Червоний сигнал тривоги миготів усе частіше, і адреналін вже струмів у венах.
— Алексо! Стонадцять чортів! Мені потрібно ідентифікувати нападників! Хто вони?
— Вибачте, майоре, я не можу розшифрувати їхню ДНК, — відповіла Алекса.
— Що?! — вигукнув Валеріан. Цього просто не могло бути. У програмі «Інтрудера Екс-Бі 982» було закладено ДНК усіх відомих форм розумного життя. Можливо, Алекса не змогла…
Аж раптом задня стіна зали прийомів вибухнула.
Кількох гостей збило з ніг, і почулися жахливі крики. Валеріан був приголомшений видовищем.
У залу ввалилося з десяток струнких постатей у сірих шатах. Їхні синьоокі обличчя під каптурами були білі, як кістка…