Ця думка їй не сподобалася, і вона повернулася, щоб роздивитися довкруж. Пірат виявився мовчазною істотою, і це її цілком влаштовувало. Сидячи на сидінні позаду нього, Лорелін спостерігала за тим, як підводний човен проходив поміж високі напівзруйновані колони, наче у ворота до загублених світів. Усе це заколисувало й гіпнотизувало її, аж раптом щось немов струсило її і заволоділо увагою Лорелін.
Це величезне «щось» рухалося й скидалося на темно-зелену пляму на світлішому тлі води. Серце забилося швидше, і слово «величезне» вона подумки замінила на «велетенське», щоб описати справжні розміри тієї істоти.
Пірат тицьнув пальцем у її бік.
— Оце вони, — переможно заявив він. — Бромозаври.
Вони підпливли ближче до велетенських звірів, що безтурботно плавали сюди-туди. На її недосвідчений погляд, ці створіння гляділися неначе які гібриди рептилій і комах. На спинах та уздовж хвостів у них малися широкі пластини, а під масивними тулубами звисало по вісім порівняно маленьких лапок. Лорелін здалося, що під захистом пластин вони могли скрутитися в кільце від носа до хвоста. Лорелін не хотіла навіть знати, що таке могло жити у воді, що б становило загрозу цим створінням завдовжки ніяк не менше ніж шістдесят п’ять метрів.
— А вони небезпечні? — запитала вона.
— Насправді ні, — відповів пірат, — треба лише бути обачними, щоб вони нас не вдихнули.
Лорелін хоч зовсім трішки, а розслабилася, і вже радше з цікавістю, ніж із занепокоєнням спостерігала за одним із бромозаврів, що повільно всмоктував мул з дна моря та все, що в ньому було.
— Нам пощастило, — сказав пірат, — ото самець.
— Звідки ви знаєте? — запитала Лорелін.
— Вони набагато менші за самиць, — пояснив той.
Лорелін здивовано підняла брови.
— Це приємна новина.
Маленька субмарина підпливала все ближче.
— Гм… здається, ми зібралися на пошуки медузи-мозку?
Її збентежив погляд пірата, коли той повернувся до неї.
— Хочеш знайти медузу — знайди перше бромозавра!
І він потрусив сивуватою головою, ніби промовляв:
«І чого вони там дітей тепер у школах вчать?»
Одначе Лорелін не здавалася:
— Гаразд, отже… як ви дізнаєтеся, що в цього є медуза?
— А вони всі їх мають, — відповів пірат. — Бач… бромозаври видихають чисту воду, й ота медуза-мозок без неї не виживе. От тому медуза й живе на ньому цілісінький рік, і звідси в них ота підвищена чутливість.
На якусь мить Лорелін витріщилася на нього, вражена навіть більше красномовністю й біологічними знаннями доти мовчазного пірата, ніж велетенським створінням перед ними.
Вони підпливли зовсім близько, і вона побачила, що в бромозавра була одна-єдина величезна ніздря. І звісно ж, саме там і сиділа медуза: вона прилипла до його носа, якраз над здоровезною діркою, з якої фонтаном лилася вода.
Крихітний підводний човник зупинився навпроти тварини. Лорелін чітко бачила, що бромозавр був щонайменш у сто разів більший за їхнє суденце.
— А чому ми зупини?..
Вона вчепилась пальцями в підлокітник крісла і спостерігала за тим, як невеличкий корабель затягає вперед.
— Нас засмоктує! — скрикнула вона.
Але в пірата був напрочуд спокійний вигляд.
— Треба підплисти до нього впритул, — відповів він їй тим самим буденним голосом добре поінформованого чоловіка, яким пояснював сутність відносин між медузою та бромозавром. Пірат нахиливсь до неї і додав майже по-змовницькому:
— У нього там сліпа пляма, й він нас не побачить.
Роззявивши рота, Лорелін дивилася на нього.
Спочатку вона його вважала божевільним, потім — навдивовижу компетентним, але зараз вона поверталася до поняття «душевнохворий». Човник рухався дедалі швидше. Не зводячи очей зі сфери ліхтаря, вона побачила, як розпускаються кігті-клішні крана на передньому боці субмарини.
— Отож, — промуркотів пірат, нахиляючись уперед і маневруючи краном, — приступімо… легенько, м’якенько…
Лорелін спостерігала за ним і нарешті збагнула, що він зібрався робити.
— Можна, я вам допоможу? Я добре кермую транспортними засобами, — запропонувала вона свої послуги.
Пірат і далі захоплено вдивлявсь уперед, усім єством зосередившись на своїй роботі.
— О ні, то до кермування жодного стосунку не має, — промурмотів він, — тут потрібне… чуття.
— Із цим у мене все чудово, — послужливо зауважила Лорелін.