Выбрать главу

Головний лікар-кардіолог Медичного центру округу Орендж показав Товстуна цілій групі студентів-медиків з Каліфорнійського університету в Ірвайні. МЦОО був навчальним шпиталем. Усі вони хотіли почути, як звучить серце, що аж стугонить від сорока дев’яти таблеток високоякісного дигіталісу. Також від порізу на лівому зап’ясті він втратив багато крові. Життя йому врятувало передусім те, що вихлопна система в його авто була не цілком справною; заслінка не розкрилася як слід, тож двигун почав нагріватися і врешті заглух. Невпевнено тримаючись на ногах, Товстун повернувся до будинку і влігся на ліжку, щоб там померти. Наступного ранку він прокинувся й виявив, що й досі живий, а тоді почав блювати дигіталісом. Це було друге, що його врятувало. Третім виявилися найрізноманітніші парамедики з усього світу, які демонтували висувні двері зі скла й алюмінію із заднього боку будинку Товстуна. Десь під час усієї цієї пригоди Товстун зателефонував в аптеку, щоб додатково замовити лібріум, який отримував за рецептом; він прийняв тридцять таблеток лібріуму безпосередньо перед прийомом дигіталісу. Аптекар зв’язався з парамедиками. Можна багато розводитися про нескінченну Божу милість, але коли починається щось серйозне, то розторопність хорошого аптекаря вартує значно більшого.

Після ночі, проведеної у приймальній палаті психіатричного відділення лікарні округу, Товстун пройшов стандартне обстеження. Навколо нього юрмився цілий натовп елегантно одягнених чоловіків і жінок; усі вони тримали в руках дощечки з папером для нотаток і ретельно та зосереджено його оглядали.

Товстун з усієї сили вдавав із себе нормального. Він робив усе можливе, аби переконати їх у тому, що До нього повернувся здоровий глузд. Однак ще під час Розмови зрозумів, що йому ніхто не вірить. З таким самим успіхом він міг би виголошувати свій монолог і мовою суахілі. У результаті всіх цих зусиль йому вдалося лише осоромитися ще більше і втратити останні рештки гідності. Так щирі намагання остаточно позбавили його самоповаги. Ще одна китайська пастка для пальців.

«Та пішло воно»,— нарешті сказав собі Товстун подумки й замовк.

— Вийдіть із палати,— мовив до нього один із медичних працівників,— ми повідомимо вам про наше рішення.

— Я й справді засвоїв урок, — сказав Товстун, підводячись і рушаючи в бік дверей. — Самогубство — це проекція на самого себе тієї ненависті, яку краще було б спрямувати назовні, на людину, яка тебе роздратувала. У відділенні чи радше в палаті інтенсивної кардіотерапії в мене було багато часу на роздуми, і я усвідомив, що мій деструктивний вчинок є наслідком років самозанедбання й самозаперечення. А найбільше мене вразила мудрість мого тіла, яка знала не лише те, що має захистити тіло від свідомості, а й те, як це зробити. Тепер я зрозумів, що слова Єйтса «Я безсмертна душа, прикріплена до тіла тварини, що помирає» діаметрально протилежні до істинного становища людини.

— Ми поговоримо про це в коридорі, після того, як ухвалимо рішення,— мовив медичний працівник.

— Я сумую за своїм сином, — сказав Товстун.

Однак ніхто на нього навіть не поглянув.

— Я боявся, що Бет може його скривдити,— додав Товстун. Це було єдине правдиве твердження, яке він сказав, відколи зайшов у цю кімнату. Він намагався накласти на себе руки не так тому, що від нього пішла Бет, як тому, що не міг більше наглядати за сином, адже тепер той мешкав з матір’ю.

Зараз він сидів у коридорі на дивані з пластику й хромованої сталі і слухав розповідь якоїсь літньої товстої жінки про те, що чоловік намагався таємно її вбити, закачуючи отруйний газ крізь щілину під дверима спальні. Товстун розмірковував про своє минуле. Він не думав про Бога, якого на ту мить уже побачив. Він не казав собі, що є одним із небагатьох, хто насправді бачив Бога. Замість цього він згадував Стефані, яка виготовила для нього отой маленький глиняний горщик, який він назвав «Ох Го», оскільки горщик був схожий на китайський. Він запитував себе, чи Стефані до цього часу вже підсіла на героїн, чи, можливо, потрапила за ґрати і втратила свободу, як втратив він, або ж померла чи вийшла заміж, або мешкає зараз серед снігів у Вашингтоні, про що так часто розповідала, у штаті Вашингтон, якого вона ніколи не бачила, але завжди мріяла про це місце. Можливо, з нею трапилося все це або ж нічого. Можливо, вона потрапила в автомобільну аварію і стала калікою. Він думав про те, що б сказала Стефані, якби побачила його зараз — позбавленого свободи, без дружини та дитини, з авто із несправною вихлопною системою й добряче підсмаженими мізками.

Якби не підсмажені мізки, він, мабуть, думав би про те, як йому поталанило, що він взагалі вижив — поталанило не в якомусь філософському сенсі, а в сенсі статистичному. Ще нікому не вдавалося вижити після прийому сорока дев’яти капсул високоякісного чистого дигіталісу. Зазвичай вистачає подвійного перевищення приписаної дози — і тобі гаплик. Доза, яку приписали Товстуну, становила q.i.d., тобто чотири таблетки на день. Він проковтнув у 12,25 разів більше, за призначену дозу, і все-таки якось вижив. З будь-якого практичного погляду нескінченна милість Бога є незбагненною. На додачу він прийняв ще й увесь свій запас лібріуму, двадцять таблеток «Квіду» та шістдесят «Апрезоліну», запивши все це половиною пляшки вина. Опісля в його аптечці залишилася тільки пляшечка Miles Nervine[19]. Технічно Товстун був мертвий.

Духовно він також був мертвий.

Він побачив Бога або занадто рано, або ж занадто пізно. У будь-якому разі в питанні виживання це аж ніяк не пішло йому на користь. Зустріч із живим Богом не збільшила його витривалість і не допомогла підготуватися до завдань, які ставило перед ним щоденне виживання, з яким звичайні люди, що не пізнали такої благодаті, якось давали раду.

Однак можна було звернути увагу й на те, — як Кевін і зробив, — що на додачу до зустрічі з Богом Товстуну вдалося здійснити ще дещо. Одного дня йому зателефонував страшенно схвильований Кевін, якому пощастило роздобути десь нову книжку Мірче Еліаде.

— Слухай! — мовив Кевін. — Знаєш, що Еліаде каже про час сновидінь в австралійських бушменів? Він каже, що антропологи помиляються, коли припускають, ніби час сновидінь є минулим часом. Еліаде стверджує, що це інший різновид часу, який триває у цю саму мить, і бушмени прориваються крізь нього й поринають у нього, це епоха героїв і їхніх героїчних подвигів. Зачекай, я зачитаю тобі уривок. — Запала мовчанка. — Дідько, — знову пролунав голос Кевіна. — Не можу знайти. Але вони готуються до нього, змушуючи себе терпіти неймовірний біль; такий у них ритуал ініціації. Ти також відчував сильний біль, коли з тобою трапився цей досвід; у тебе розболівся зуб мудрості і ти... — голос Кевіна у слухавці стишився, до цього він просто викрикував кожну фразу. — Ти ж пам’ятаєш. Ти боявся, що представники влади тебе дістануть.

— У мене тоді дах поїхав,— відказав Товстун.— Їм до мене було байдуже.

— Але ти вважав, що це не так, і був таким наляканим, що, курва, не міг спати по ночах, багато ночей поспіль. А ще в тебе з’явилася сенсорна депривація.

— Що ж, я лежав у ліжку й не міг заснути.

— Тобі почали ввижатися кольори, Рухомі кольори, — розхвилювавшись, Кевін знову зірвався на крик; коли зникав його цинізм, він ставав маніакальним.— Про це написано в Тибетській книзі мертвих; це подорож у наступний світ. Ментально ти помирав! Від напруги і страху! Саме так це і роблять — переходять у наступну реальність! Час сновидінь!

вернуться

19

Популярний напр. XIX — поч. XX століття засіб від «невротичних розладів», що виготовлявся компанією Miles Laboratories.