Насправді, хоча в той час Товстун цього не знав, але через свій психічний розлад він забув надіслати платіж за будинок та авто; рахунки за електрику й телефон також лишилися несплачені. Не можна було очікувати, що Бет, роздратована психічним і фізичним станом Товстуна, візьме на свої плечі ту купу проблем, які виникли в результаті його дій. Тож коли Товстун нарешті вибрався з лікарні й повернувся додому, то побачив повідомлення про початок процедури відчуження майна; його машина зникла, холодильник протікав, а коли він спробував зателефонувати й попросити про допомогу, то почув у слухавці тільки моторошну тишу. Це повністю знищило ту дещицю впевненості в собі, яку він ще мав, а заразом він добре усвідомлював, що сам у всьому винний. Такою була його карма.
Але зараз Товстун про це не знав. Він знав лиш те, що його замкнули тут мінімум на два тижні. Також від інших пацієнтів він довідався ще про одну річ. Округ Орендж виставить йому рахунок за дні, проведені у спецзакладі. Власне кажучи, загальна сума, яку йому довелося сплатити за перебування у клініці, включно з періодом, який він провів у відділенні інтенсивної кардіотерапії, склала понад дві тисячі доларів. І це незважаючи на те, що Товстун від самого початку подався до лікарні округу, бо в нього не було грошей, щоб лікуватися у приватному шпиталі. Тож тепер він довідався про божевілля ще одну штуку: воно не лише призводить до того, що тебе позбавляють волі, воно ще й коштує цілу купу грошей. Вони можуть виставити тобі рахунок за те, що ти божевільний, і якщо ти не захочеш платити або ж не матимеш змоги це зробити, вони можуть подати на тебе в суд, і якщо суд винесе рішення не на твою користь і ти будеш неспроможний його виконати, то тебе зможуть знову посадити, тепер вже за неповагу до суду.
Якщо ви зважите на те, що Товстун спробував вкоротити собі віку через почуття глибокого розпачу, то чарівність його теперішнього становища, його сяйливий блиск, одразу ж певною мірою потьмяніє. Огрядна літня жінка, яка сиділа поруч із ним на дивані з пластику й хромованої сталі, і далі намагалася виблювати медикаментами у пластиковий контейнер, який саме з такою метою й надали їй працівники лікарні. Санітар узяв Товстуна за передпліччя й повів до відділення, де йому доведеться провести наступні два тижні. Тут його називали Північним відділенням. Не виказуючи жодного спротиву, Товстун рушив за санітаром, вийшов із приймальні, перетнув лікарняний хол і увійшов до Північного відділення — двері за його спиною одразу ж замкнулися.
«Повний пиздець», — подумки сказав Товстун сам до себе.
Санітар показав йому його палату, у якій замість шести койок стояло два ліжка, а тоді відвів у маленьку кімнату, щоб заповнити якісь папери.
— Це займе всього кілька хвилин, — сказав санітар.
У кімнатці він побачив дівчину, доволі опецькувату мексиканку з темною, грубуватою шкірою й велетенськими очиськами, карими і згідливими очиськами, що були схожими на сповнені вогню басейни; побачивши палаючі спокійні велетенські очі дівчини, Товстун заціпенів на місці. Дівчина тримала в руках журнал, розклавши його на телевізорі; вона показала йому не надто майстерний малюнок, який було надруковано на розгорнутій сторінці: зображення Тисячолітнього Царства[20]. Товстун збагнув, що йшлося про журнал Watchtower[21]. Дівчина, що посміхалася до нього, належала до Свідків Єгови.
— Господь Бог приготував для нас місце, де ми зможемо жити й де не буде болю та страху, — сказала дівчина лагідним, врівноваженим голосом, звертаючись до Товстуна, а не до медпрацівника. — Бачиш, тварини лежать усі разом і вони щасливі, лев поряд із ягням, так само й ми будемо, усі ми, друзі, що люблять одне одного, без страждань та смерті, навіки вічні поряд із Богом Єговою, який любить нас і ніколи не залишить, хоч що б ми зробили.
— Деббі, будь ласка, вийди із загальної кімнати,— мовив медпрацівник.
І досі всміхаючись до Товстуна, дівчина вказала пальцем на корову і ягня на дещо неоковирному малюнку.
— Коли настане Царство, усі звірі, усі люди, усі живі істоти, як малі, так і великі, будуть купатися в теплих променях любові Єгови. Ти гадаєш, що на це потрібно ще довго чекати, але Ісус Христос вже зараз із нами.
Тоді дівчина згорнула журнал і, далі всміхаючись, хоч більше нічого не кажучи, вийшла з кімнати.
— Перепрошую за все це, — сказав санітар Товстуну.
— Господи,— спантеличено мовив той.
— Це вас засмутило? Мені дуже шкода. Вона б не мала таке читати; мабуть, хтось потай проніс той журнал сюди й передав їй.
— Зі мною все буде гаразд, — відказав Товстун. Він усе збагнув і це його приголомшило.
— Отже, нам потрібно записати деяку інформацію, — сказав санітар, сідаючи й беручи до рук свою дощечку й ручку. — Дата вашого народження.
«Який же ти дурень,— подумав Товстун.— Несосвітенний дурень. Бог тут, у твоїй клятій лікарні для душевнохворих, а ти про це не здогадуєшся; ти все бачиш, але не знаєш. У тебе вторглися, а ти цього навіть не помітив».
Він відчув неймовірну радість.
Товстун згадав запис 9 зі своєї екзегези. Він жив дуже давно, але він і досі живий. «Він і досі живий», — подумав Товстун. Після всього, що трапилося. Після таблеток, після перерізаних вен на зап’ясті, після вихлопної труби автомобіля. Після того, як його замкнули. Він і досі живий.
Після кількох перших днів найбільше з усіх пацієнтів відділення Товстуну сподобався Даґ, дебелий молодий хлопець із важкою формою гебефренії, який ніколи не одягав звичайного одягу й завжди розгулював у лікарняному халаті з відкритою спиною. Жінки, що лежали у відділенні, мили, підстригали й зачісували Даґу волосся, оскільки той не вмів цього робити. Даґ ставився до ситуації, у якій опинився, не надто серйозно, за винятком тих випадків, коли всіх будили перед сніданком. Щодня Даґ вітався з Товстуном із відчуттям жаху.
— У загальній кімнаті з телевізором водяться демони, — казав Даґ кожного ранку. — Я боюся туди заходити. Ти їх відчуваєш? Я відчуваю їх, навіть коли проходжу повз ту кімнату.
Коли всі замовляли собі сніданок, Даґ написав:
ПОМИЇ
— Я замовлю собі помиї, — сказав він Товстуну.
— А я замовлю грязюку, — мовив Товстун.
Медпрацівники спостерігали за пацієнтами з центрального кабінету зі скляними стінами, двері якого були замкнені на ключ, і щось записували. Про Товстуна вони записали, що коли інші пацієнти сідали за гру в карти (вони це робили приблизно половину дня, оскільки жодної терапії тут не проводилося), то Товстун ніколи до них не приєднувався. Інші пацієнти грали в покер та блек-джек, тоді як Товстун сидів віддалік і читав.
— Чому ти не граєш в карти? — запитав його Пенні, один із медпрацівників.
— Покер і блекджек — не карткові ігри, це ігри на гроші,— відповів Товстун, опускаючи книжку.— А оскільки нам не дозволяють мати при собі гроші, я не бачу сенсу в це грати.
— Гадаю, тобі варто було б спробувати,— мовив Пенні.
Товстун зрозумів, що йому наказали пограти в карти, тож вони з Деббі взялися за дитячі ігри, на кшталт «Риби». Вони грали в «Рибу» багато годин поспіль. Медпрацівники спостерігали за ними зі свого скляного кабінету й занотовували те, що бачили.
Одній із жінок якось вдалося вберегти свою Біблію. На тридцять п’ять пацієнтів це була єдина Біблія. Деббі не дозволяли в неї зазирати. Та за одним із поворотів коридору було місце, яке медпрацівники не могли бачити (впродовж дня кімнати пацієнтів були замкнені, щоб ті не мали змоги вмоститися в ліжка й спати). Тож іноді Товстун передавав їхню спільну Біблію Деббі, аби та могла швиденько переглянути один зі псалмів. Медпрацівники знали, що вони це роблять, і не любили їх за це, але перш ніж один із них вибирався з кабінету й діставався до потрібної частини коридору, Деббі там уже не було.
20
У деяких християнських доктринах історичний період між Другим пришестям Спасителя та остаточним завершенням історії. Це час миру, любові та всезагального братерства.
21