Даґ написав на оголошенні:
ЯКЩО Я ПОВЕРНУ ПОПІЛЬНИЧКИ,
МЕНІ ДОЗВОЛЯТЬ ЗРОБИТИ
ПРЕФРОНТАЛЬНУ ЛОБОТОМІЮ?
— Тебе залишать тут на дев’яносто днів, — сказав Товстун.
Надворі рясно дощило. Дощ не вщухав, відколи Товстун переступив поріг Північого відділення. Коли він ставав на пральну машинку в кімнаті для прання, то крізь заґратовані вікна міг бачити парковку. Люди паркували авто, а тоді бігли під дощем. Товстун почувався радісно від того, що перебував всередині, у відділенні.
Одного дня з ним порозмовляв лікар Стоун, завідувач відділення.
— Ви колись вже намагалися накласти на себе руки? — запитав лікар Стоун.
— Ні, — відповів Товстун, хоча, звісно, це була неправда.
У цю мить він уже не пам’ятав про Канаду. Йому здавалося, що його життя розпочалося два тижні тому, коли його залишила Бет.
— На мою думку, — сказав лікар Стоун, — коли ви зробили спробу себе вбити, то вперше встановили зв’язок із реальністю.
— Можливо, і так, — мовив Товстун.
— Те, що я вам дам, — сказав лікар Стоун, відкриваючи чорну валізку, що стояла на його невеликому, заваленому різноманітним мотлохом робочому столі,— ми називаємо ліками Баха.— Він вимовив це ім’я як «Беча».— Ці органічні ліки дистильовано з певних квітів, що ростуть в Уельсі. Лікар Беч блукав полями й луками Уельсу й відчував кожен негативний стан свідомості, який тільки можна уявити. Відчуваючи ці стани, він обережно підносив до носа одну квітку за іншою. Правильна квітка починала дрібно дрижати в долонях лікаря Беча, і тоді він розробив унікальний метод отримання есенції у формі еліксиру з кожної квітки та поєднання квіток, який я приготував на ромовій основі. — Він виставив на стіл три пляшечки, знайшов більшу, порожню пляшку й вилив у неї вміст трьох попередніх. — Приймайте по шість крапель на день, — сказав лікар Стоун. — Ліки Беча не можуть вам нашкодити. Вони не містять токсичних хімікатів. Вони допоможуть позбутися відчуття безпорадності, страху та нездатності діяти. Згідно з моїм діагнозом, це саме ті три сфери, де у вас сформувалися блоки: страх, безпорадність і нездатність до дії. Замість того, щоб намагатися себе вбити, вам треба було забрати сина у вашої дружини — відповідно до закону штату Каліфорнія неповнолітня дитина має залишатися з батьком, поки суд не вирішить інакше. А потім вам варто було не дуже сильно вдарити дружину згорнутою в рулон газетою або телефонним довідником.
— Дякую, — сказав Товстун, беручи пляшку до рук. Він бачив, що в лікаря Стоуна повністю з’їхав дах, але в хорошому сенсі цих слів. За винятком пацієнтів, лікар Стоун був у Північному відділенні першою особою, яка розмовляла з ним як із людиною.
— У вас всередині багато гніву,— промовив лікар Стоун. — Я дам вам примірник «Дао де цзин». Ви коли-небудь читали Лао-цзи?
— Ні, — відказав Товстун.
— Дозвольте зачитати вам ось цей уривок, — мовив лікар Стоун і почав читати вголос:
Почувши це, Товстун згадав свої щоденникові записи і і 2. Він процитував їх із пам’яті лікарю Стоуну.
1. Існує один Розум; але під ним протистоять один одному два принципи.
2. Розум впускає спершу світло, а тоді темряву; у взаємодії; так створюється час. У кінці Розум проголошує переможцем світло; час припиняється, і Розум стає цілісним.
— Однак, — сказав лікар Стоун, — якщо Розум оголошує переможцем світло і темрява зникає, то зникне і реальність, адже реальність складається порівну з Ян та Інь.
— Ян — це Форма І Парменіда, — сказав Товстун. — А Інь — Форма II. Парменід стверджував, що Форма II насправді не існує. Існує лише Форма І. Парменід вірив у моністичний світ. Люди уявляють, ніби існують обидві форми, але вони помиляються. Арістотель говорить, що Парменід прирівнює Форму І з «тим, що є», а Форму II з «тим, чого немає». Відтак людей введено в оману.
— Яким джерелом ви користуєтесь? — запитав лікар Стоун, уважно його вивчаючи.
— Едвард Гассі, — сказав Товстун.
— Він викладає в Оксфордському університеті, — мовив лікар Стоун. — Я там вчився. Можу засвідчити, що Гассі немає рівних.
— Ваша правда,— відповів Товстун.
— Що ще ви можете мені сказати? — запитав лікар Стоун.
— Що часу не існує, — сказав Товстун. — Це найбільша таємниця, яка була відома Аполлонію Тіанському, Павлу з Тарса, Симону Волхву, Парацельсу, Беме та Бруно. Всесвіт стискається до унітарної сутності, яка себе виповнює. А ми бачимо цей розпад та хаос навспак і нам видається, ніби вони збільшуються. У записі 18 моєї екзегези сказано: «Реальний час зник у 70 році нашої ери з падінням Єрусалимського храму. Він знову розпочався в 1974 році. Період між цими двома датами був бездоганною фальшивою інтерполяцією, що мавпувала Творіння Розуму».
— Хто здійснив цю інтерполяцію? — запитав лікар Стоун.
— Чорна Залізна В’язниця, яка є вираженням Імперії. Мені було... — почав Товстун. — Мені було відкрито... — Він вирішив підібрати інші слова. — Найважливішим у моєму відкритті є ось що: «Імперія ніколи не закінчилася».
Спершись об стіл, лікар Стоун стояв зі складеними на грудях руками, похитувався взад-вперед і уважно дивився на Товстуна, готовий слухати далі.
— Це все, що мені відомо,— сказав Товстун, запізніло усвідомлюючи, що зробив помилку.
— Мене дуже цікавить те, що ви розповідаєте, — мовив лікар Стоун.
Товстун збагнув, що тут ідеться про одну із двох можливостей, і тільки про одну: або лікар Стоун цілковито божевільний — не просто божевільний, а саме цілковито, — або ж він дуже вміло й професійно змусив Товстуна усе розповісти; він розговорив його й тепер знав, що той цілковито божевільний. А це означало, що Товстуну варто очікувати на похід у суд і дев’яносто днів у шпиталі.
Це було дуже гірке усвідомлення.
1) Ті, що з тобою погоджуються, божевільні.
2) Ті, що з тобою не погоджуються, мають владу.
Саме ці два усвідомлення просочилися цієї миті у свідомість Товстуна. Він вирішив ризикнути й розповісти лікарю Стоуну про найприголомшливіший запис у своєму щоденнику:
— Запис номер двадцять чотири,— сказав Товстун. — Плазмата спочиває у поснулій зародковій формі як жива інформація у похованому під землею сховищі кодексів у Ченобоскіоні, аж доки...
— Що таке Ченобоскіон? — перебив його лікар Стоун.
— Наг-Хаммаді.
— А, Гностична бібліотека,— лікар Стоун з розумінням похитав головою.— Її віднайшли й прочитали те, що там містилося, у 1945 році, але ці тексти досі не опубліковано. Жива інформація? — його очі вп’ялися у Товстуна, пильно його вивчаючи.— Жива інформація, — повторив він, немов вторуючи Товстунові. А тоді додав: — Логос.
Товстун затремтів.
— Так, — сказав лікар Стоун. — Жива інформація — це логос, що здатний відтворюватися.
— Відтворюватися не за допомогою інформації,— сказав Товстун,— і не в інформації, а як інформація. Саме це мав на увазі Ісус, коли говорив про «гірчичне зерно», яке, як він сказав, «виросте й перетвориться на достатньо велике дерево, так що птаство небесне зможе кублитися в віттях його»[23].
23
Дещо перефразована цитата з Євангелія від Матвія 13:31-32: «Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з увсього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його».