— Гірчичних дерев не буває,— погодився лікар.— Отже, Ісус не міг говорити буквально. Це добре пасує до так званої потайливості Марка; він не хотів, щоб істина стала доступною чужинцям. Але ви її знаєте?
— Ісус передбачив не лише свою смерть, а й смерть усіх, — Товстун завагався, — гомоплазмат. Це людина, з якою поєдналася плазмата. Міжвидовий симбіоз. Як жива інформація плазмата рухається оптичним нервом людини до шишкоподібного тіла. Вона використовує людський мозок як жіноче тіло...
Лікар Стоун пробурчав щось невиразне й нестямно себе стиснув.
— У якому вона може відтворитися й набути активної форми, — сказав Товстун. — Алхіміки-герметики теоретично знали про це зі стародавніх текстів, однак не могли відтворити цей процес, оскільки їм не вдавалося відшукати поснулу, сховану під землею плазмату.
— Але ж ви стверджуєте, що плазмату — Логос — відкопали у Наг-Хаммаді!
— Так, коли було прочитано кодекси.
— А ви впевнені, що в Кумрані вона не була в поснулій зародковій формі? У печері номер п’ять?
— Що ж, — невпевнено мовив Товстун.
— Звідки взагалі прибула плазмата?
— З іншої зоряної системи, — відказав Товстун після короткої паузи.
— Ви могли б назвати цю систему?
— З Сіріуса, — сказав Товстун.
— Тоді ви вірите, що християнство зародилося серед племені доґонів у Західному Судані.
— Вони використовують знак риби,— мовив Товстун. — Він означає Номмо, благодатного близнюка.
— Який мав би бути Формою І або Ян.
— Саме так, — сказав Товстун.
— А Юруґу — це Форма II. Однак ви вірите в те, що Форма II не існує.
— Номмо довелося її вбити, — відказав Товстун.
— По суті, про це і йдеться в японських міфах,— сказав лікар Стоун. — У їхньому космогонічному міфі. Близнюк жіночого роду вмирає, народжуючи вогонь; тоді вона спускається під землю. Близнюк чоловічого роду подається за нею, щоб повернути її до життя, однак коли знаходить її, то виявляє, що вона вже розкладається й породжує страховиськ. Вона починає його переслідувати й він завалює вхід у підземелля, залишаючи її там.
— Вона розкладається й водночас все одно народжує? — приголомшено запитав Товстун.
— Лише страховиськ, — відказав лікар Стоун.
Приблизно в цей час під впливом такої химерної розмови у свідомості Товстуна зринуло два нових твердження:
1) Дехто з тих, що при владі, божевільні.
2) І вони мають рацію.
«Мають рацію» означало, що вони «в контакті з реальністю». Так Товстун повернувся до свого найпохмурішого усвідомлення, а саме, що всесвіт і Розум, який стоїть за ним і керує ним, обидва цілковито ірраціональні. Він запитував себе, чи варто сказати про це лікарю Стоуну, який, здається, розумів Товстуна краще, аніж будь-хто інший впродовж усього його життя.
— Лікарю Стоун, — сказав він, — я хотів би вас про дещо запитати. Хочу почути вашу професійну думку.
— Уважно слухаю.
— Чи може виявитися, що всесвіт — ірраціональний?
— Ви маєте на увазі, що ним не керує якась свідомість? Вам варто звернутися до Ксенофана.
— Звісно, — сказав Товстун. — Ксенофан Колофонський. «Існує лише один бог, який аж ніяк не нагадує смертних істот, ані формою тіла, ані думками своїми. Він увесь бачить, він увесь думає, він увесь чує. Він завжди лишається нерухомим в одному місці; йому не пасує...»
— Не гоже,— підправив лікар Стоун,— «Не гоже рухатися то туди, то сюди». А тоді найважливіше, Фрагмент 25: «Однак він без жодних зусиль панує над усім силою своєї думки».
— Але він міг би бути ірраціональним, — сказав Товстун.
— Як би ми про це дізналися?
— Увесь всесвіт був би ірраціональним.
— На противагу чому? — запитав лікар Стоун.
Про це Товстун раніше не думав. Однак щойно він про це подумав, як усвідомив, що така можливість не зруйнувала його страхи; навпаки, вона їх лише побільшила. Якби увесь всесвіт був ірраціональний, бо ним управляв би ірраціональний — тобто божевільний — розум, то могли б виникнути цілі види, які б жили і зрештою зникли, так ні про що й не здогадавшись саме з тієї причини, яку щойно назвав Стоун.
— Логос не ірраціональний,— вирішив Товстун, говорячи вголос.— Те, що я називаю плазматою. Вона зашифрована як інформація в кодексах в Наг-Хаммаді. І тепер вона повернулася й знову перебуває з нами, творячи нових гомоплазмат. Адже римляни, Імперія, вбили усіх, що існували раніше.
— Однак ви стверджуєте, що реальний час зупинився в 70 році від народження Христа, коли римляни зруйнували Храм. Отже, час Риму триває і досі; римляни й досі тут. Зараз приблизно,— лікар Стоун взявся рахувати в голові, — 100 рік від Різдва Христового.
Товстун раптом збагнув, що це пояснювало подвійне проявлення, взаємонакладання Стародавнього Риму й Каліфорнії 1974 року, яке він бачив. Лікар Стоун допоміг йому це з’ясувати.
Психіатр, чиїм обов’язком було лікувати його від божевілля, сам його підтвердив. Тепер Товстун вже ніколи не зречеться своєї зустрічі з Богом. Лікар Стоун вніс у це питання остаточну ясність.
Розділ 5
Товстун провів у Північному відділенні тринадцять днів, попиваючи каву, читаючи й походжаючи туди-сюди з Даґом, проте йому так і не вдалося ще раз порозмовляти з лікарем Стоуном, оскільки в того було надто багато справ — він був завідувачем цілого відділення і мав подбати про кожного: як про пацієнтів, так і про медперсонал.
Правду кажучи, між ними таки відбулася коротка жалюгідна кваплива розмова, коли його виписували з лікарні.
— Я вважаю, що ви готові вийти звідси,— бадьоро сказав Стоун.
— Але дозвольте вас запитати,— мовив Товстун. — Я говорю не про будь-який розум, що керує всесвітом. Я говорю про такий розум, який описував Ксенофан, однак цей розум божевільний.
— Гностики вірили, що божество, яке є творцем світу, божевільне,— сказав Стоун.— Воно сліпе. Я хочу вам дещо показати. Це ще ніде не опубліковано; цей машинопис я отримав від Орвала Вінтерм’юта, разом із Бетґе він зараз працює над перекладом кодексів із Наг-Хаммаді. Ця цитата взята з кодексу «Про походження світу». Прочитайте.
Взявши в руки безцінний машинопис, Товстун почав читати про себе:
Він сказав: «Я — бог, і окрім мене не існує жодного іншого». Однак сказавши це, він згрішив проти всіх безсмертних (незнищенних), і вони його захистили. Ба більше, коли Пістіс побачила нечестивість верховного володаря, вона розлютилася. Залишаючись невидимою, вона сказала: «Ти помиляєшся, Самаелю», тобто «сліпий боже». «Просвітлена безсмертна людина існує перед тобою. Це з’явиться посеред твоїх запліснявілих тілес. Він розтопче тебе, немов гончар глину, (яку) розминають ногами. І ти відійдеш з тими, що належать до тебе, вниз до твоєї матері, у безодню».
Раптом Товстун зрозумів те, що прочитав. Самаель був божеством-творцем, який уявляв, що він єдиний бог, як і сказано в Книзі Буття. Однак він був сліпим, іншими словами, схибленим. Слово «схиблений» було найважливішим терміном Товстуна. Воно охоплювало всі інші: божевільний, безумний, ірраціональний, одурілий, йобнутий на всю голову, з підсмаженими мізками, психотичний. Через свою сліпоту (тобто стан ірраціональності, відірваності від реальності), він не усвідомлював, що...
Як там було сказано в машинописі? Він почав гарячково шукати відповідне місце, і тоді лікар Стоун поплескав його по руці і сказав, що той може лишити машинопис собі; Стоун зробив кілька ксерокопій.
Просвітлена, безсмертна людина існувала раніше за божество-творця, і ця просвітлена, безсмертна людина з’явиться серед людської раси, яку збирався створити Самаель. А ще ця просвітлена, безсмертна людина, яка існувала раніше за божество-творця, розтопче йобнутого на всю голову, сліпого творця, що перебуває в полоні омани, мов гончар глину.