Можливо, назвавши Логос живою інформацією, Товстун розкрив надзвичайну таємницю. Однак, можливо, і ні. Довести такі речі складно. Кого про це запитати? На щастя, Товстун запитав Леона Стоуна. Він міг запитати й когось із медпрацівників, і в такому випадку й досі перебував би в Північному відділенні, пив би каву, читав би й походжав би туди-сюди поряд із Даґом.
Це перевершувало все інше, перевищувало будь-який інший аспект, об’єкт або якість його зустрічі з божественним. Товстун зіштовхнувся з певною благою силою, яка вторглася в цей світ. Жоден інший термін не міг передати це значення: блага сила, хоч чим вона була, саме вторглася в цей світ, немов готовий до битви переможець. Це нажахало його, але водночас і сповнило радістю, оскільки він збагнув, що усе це означало. Допомога прийшла.
Можливо, всесвіт і ірраціональний, однак у нього вдерлося щось раціональне, немов злодій, що вдирається посеред ночі в будинок, де всі сплять; несподівано й у несподіваному місці. І Товстун його побачив, не тому, що мав у собі щось особливе, а тому, що воно хотіло, аби він його побачив.
Зазвичай воно лишалося замаскованим. Зазвичай, коли воно з’являлося, ніхто не міг відрізнити його від тла — воно містилося на тлі, саме так, на думку Товстуна, було правильно казати. Він також мав для нього ім’я. Зебра. Оскільки воно зливалося з оточенням. Це називається мімезисом. Або ще мімікрією. Так роблять деякі комахи; вони імітують інші речі; іноді інших комах — отруйних видів — або ж гілочки чи щось на кшталт цього. Деякі біологи та натуралісти висунули гіпотезу, що можуть існувати й вищі форми мімікрії, адже нижчі форми — тобто форми, які обманюють тих, кого і прагнуть обманути, але не нас — було виявлено по всьому світу.
А раптом існувала вища форма розумної мімікрії, така висока, що її не могла виявити жодна людина (або ж лише кілька людей були на це здатні)? А раптом її можна виявити тільки тоді, коли вона хотіла, щоб її знайшли? Що насправді означає, що її зовсім не виявляли, оскільки в такому разі вона сама виходила зі свого замаскованого стану й дозволяла себе помітити. «Помітити» у цьому випадку рівнозначне «теофанії». Приголомшена людина сказала б: «Я бачила Бога»,— тоді як насправді вона бачила лише високорозвинуту ультраземну форму життя, УЗФ, або ж позаземну форму життя (ПЗФ), яка прибула сюди якось у минулому... і, можливо, як припускав, Товстун, мирно спочивала впродовж двох тисяч років у кодексах з Наг-Хаммаді в поснулій зародковій формі як жива інформація. Це б пояснювало, чому свідчення про її існування раптово зникли приблизно у 70 році від Різдва Христового.
Запис 33 у журналі Товстуна (тобто в його екзегезі):
Самотність та біль враженого відчуттям втрати Розуму відчуває кожен складник всесвіту. Усі його складники живі. Відтак давньогрецькі мислителі були гілозоїстами.
«Гілозоїст» вірить, що всесвіт живий; це щось на кшталт ідеї панпсихізму, віри в те, що все одухотворене. Панпсихізм або гілозоїзм можна поділити на дві групи вірувань:
1) Кожен об’єкт живий незалежно від інших.
2) Усе є однією унітарною сутністю; всесвіт — це одна жива річ з однією свідомістю.
Товстун знайшов своєрідну золоту середину. Всесвіт складається з однієї неосяжної ірраціональної сутності, у яку вторглася життєва форма високого порядку, що маскується за допомогою надскладної мімікрії; відтак, так довго, як тільки захоче, вона здатна лишатися — нами — не поміченою. Вона імітує об’єкти та причинно-наслідкові процеси (саме це стверджував Товстун); не просто об’єкти, а й те, що ці об’єкти роблять. З цього ви можете зрозуміти, що в уявленні Товстуна Зебра була дуже великою.
Після того як Товстун впродовж цілого року аналізував свою зустріч із Зеброю, чи Богом, чи Логосом абощо, він спершу дійшов висновку, що вона вторглася в наш всесвіт; а ще через рік усвідомив, що вона поглинала — тобто пожирала — всесвіт. Зебра робила це за допомогою процесу, який дуже нагадував переосутнення[25]. Це чудо святого причастя, під час якого дві сутності, вино та хліб, непомітно стають кров’ю й тілом Христа.
Замість того, щоб бачити це в церкві, Товстун спостерігав цей процес у світі; і не у мікроформі, а у макроформі, іншими словами, у таких грандіозних масштабах, що він не міг би навіть припустити, де містяться його межі. Цілком можливо, що весь всесвіт охоплений невидимим процесом перетворення на Господа. І разом із цим процесом приходить не лише здатність сприймати та відчувати, а й нічим не затьмарений розум. Для Товстуна це було б неймовірним полегшенням. Він надто довго мирився з божевіллям, як у собі, так і поза межами себе. Ніщо б не могло подарувати йому більшу радість.
Навіть якщо Товстун і був психотиком, все-таки треба визнати, що це дуже дивний різновид психозу: вірити, ніби ти став свідком вторгнення раціонального в ірраціональне. Як таке лікувати? Відіслати вражену недугою особу знову на вихідні позиції? У такому разі тепер він буде відрізаним від раціонального. В сенсі терапії це безглуздо; це оксиморон, вербальна суперечність.
Однак тут міститься навіть ще більш базова семантична проблема. Припустімо, що я скажу Товстунові або Кевін скаже Товстунові: «Ти зустрівся не з Богом. Ти просто зустрівся з чимось, що має риси, характеристики, природу, сили, мудрість та милість Бога». Це нагадує жарт про схильність німців до подвійної абстракції; німецький знавець англійської літератури заявляє: «„Гамлета“ написав не Шекспір; його просто написала людина з прізвищем Шекспір». В англійській мові таке розрізнення є суто вербальним і позбавленим сенсу, хоча німецька мова здатна передати таку відмінність (і це пояснює деякі дивні риси німецької свідомості).
«Я бачив Бога», — стверджує Товстун, тоді як я, Кевін і Шеррі кажемо: «Ні, ти просто бачив щось схоже на Бога, щось точнісінько таке як Бог». Сказавши це, ми не лишаємося, щоб почути відповідь, як це зробив жартівник Пілат після свого запитання: «Що таке істина?»
Зебра увірвалася в наш всесвіт і почала спрямовувати на мозок Товстуна один за одним багаті на інформацію промені кольорового світла, які пронизали його череп, осліпили його й наїбнули його свідомість, приголомшили й ошелешили його, однак заразом наділили його неймовірним знанням. Взяти хоча б те, що воно врятувало життя Крістофера.
Якщо точніше, то вона не увірвалася сюди, щоб спрямувати на нього інформацію; вона увірвалася в наш всесвіт у далекому минулому. Тепер вона просто вийшла зі свого замаскованого стану; вона виявила себе як таку, що зливається з тлом, і вистрелила інформацією з такою швидкістю, що ми просто не здатні її обчислити; за наносекунди вона спрямувала на нього цілі бібліотеки інформації. І робила це впродовж восьми годин реального проминулого часу. У восьми годинах РПЧ міститься багато наносекунд. З неймовірною швидкістю в праву півкулю людського мозку можна завантажити просто таки гігантський обсяг графічної інформації.
З Павлом із Тарсуса трапилося щось схоже. Дуже давно. Багато що з цього він навіть не хотів із будь-ким обговорювати. Згідно з його власними словами, велика частина інформації, яку спрямували в його голову — прямісінько між очима, під час подорожі до Дамаска — померла разом із ним. Він так нікому її й не розповів. Всесвітом керує хаос, однак Павло знав, із ким він розмовляв. Він згадував про це. Зебра також повідомила Товстуну, хто вона така. Вона назвалася «Святою Софією», позначенням, яке тоді було Товстуну незнайоме. «Свята Софія» — це незвична іпостась Христа.
25