Люди й світ токсичні одне для одного. Однак Бог — істинний Бог — пронизав їх обох, він проник у людину і проник у світ, зробивши їх розсудливішими. Однак цей Бог, Бог іззовні, натрапив на запеклий опір. Облуди — омани божевілля — повсюдні і вони маскуються, вдаючи з себе свою цілковиту протилежність, тобто видають себе за здоровий глузд. Втім, ці маски стають дедалі прозорішими і з-під них проглядає божевілля. Це потворне видовище.
Ліки тут, поміж нас, але хвороба також. Як настирливо повторює Товстун: «Імперія ніколи не закінчилася». Приголомшливо відповідаючи на цю кризу, істинний Бог імітує всесвіт, тобто саме ту сферу, у яку він вторгся: він набуває подоби пагілля й дерев, а також баночок з-під пива, що лежать у каналізаційних канавах, він вдає з себе викинутий непотріб, мотлох, який ніхто вже не помічає. Криючись, Бог буквально влаштовує засідку на реальність, а також на нас. Бог самою істиною нападає на нас і ранить нас у своїй ролі антидота. Як може засвідчити Товстун, коли на тебе влаштовує засідку Живий Бог, — це дуже жаский досвід. Тому ми й кажемо, що істинний Бог має звичку себе приховувати. Минуло вже двадцять п’ять століть, відколи Геракліт написав: «Латентна форма керує очевидною формою» і «Природа речей має звичку себе приховувати».
Тож раціональне, немов зерно, сховане в ірраціональному лушпинні. Чому слугує це ірраціональне лушпиння? Запитайте себе, чого досягла Глорія своєю смертю: не з погляду її смерті стосовно неї, а з погляду тих, хто її любив. Вона відплатила їм за їхню любов... Власне, чим? Злобою? Це не доведено. Ненавистю? Також не доведено. Ірраціональним? Так, доведено. З погляду впливу її смерті на друзів — таких, як Товстун — тут не можна було розгледіти якоїсь чіткої мети, але мета там все-таки була: мета без мети, якщо ви здатні таке уявити. Її мотивом була відсутність мотиву. Тут йдеться про нігілізм. Під сподом усього, навіть самої смерті та прагнення смерті, лежить щось інше, і це щось інше є ніщо. Основним базовим шаром реальності є ірреальність; всесвіт ірраціональний тому, що він збудований не просто на сипучому піску, а на тому, що не існує.
Товстуну не буде жодної користі від того, що він дізнається, чому Глорія забрала його з собою, коли відійшла чи, принаймні, доклала максимум зусиль, аби це зробити. «Курво,— мовив би він, якби міг її запопасти,— просто скажи мені чому, чому, дідько б тебе побрав, чому?» На що всесвіт гулко б відповів: «Мої шляхи незбагненні, бідолашна людино». Іншими словами: «Мої шляхи не мають жодного сенсу, як і шляхи тих, хто в мені перебуває».
Коли його випустили з Північного відділення, те найгірше, що вже чекало на нього, було й досі милосердно приховане від Товстуна. Він не міг повернутися до Бет, тож до кого він мав податися, коли опинився у зовнішньому світі? Він пам’ятав, що під час його перебування У Північному відділенні, Шеррі, у якої й досі тривала ремісія, віддано його навідувала. Тому Товстун міцно вчепився за цей спогад, вважаючи, що якщо у цілому світі в нього і є хоча б один вірний друг, то це Шеррі Солвіґ. У нього миттю, мов яскрава зірка, народився план: він мешкатиме разом із Шеррі, розраджуючи її під час ремісії, а якщо ремісія закінчиться, то піклуватиметься про неї так само, як вона піклувалася про нього під час його перебування в лікарні.
Коли пізніше стала очевидною мотивація, яка рухала Товстуном, то виявилося, що лікар Стоун аж ніяк його не вилікував. Цього разу Товстун наближався до смерті швидше і з більшою майстерністю, аніж будь-коли до цього. Він став професіоналом з відшуковування болю; він засвоїв правила гри й навчився в неї грати. Охоплений божевіллям — яке перейняв від божевільного всесвіту, саме так він означив його у своєму аналізі, — Товстун навчився діяти так, щоб його затягувало вниз разом із кимось, хто прагнув померти. Якби він переглянув свій записник із адресами, то навряд чи зміг би знайти кращу кандидатуру, аніж Шеррі. «Дуже вигадливо», сказав би я йому, якби знав, яке майбутнє він планував собі під час перебування у Північному відділенні. «Цього разу ти перевершив сам себе». Я знав Шеррі; знав, що увесь свій час вона присвячувала одному-єдиному заняттю — намагалася знайти спосіб позбутися ремісії. Я знав це, бо вона повсякчас демонструвала злість та ненависть щодо лікарів, які її врятували. Однак я не знав планів Товстуна. Товстун зберігав їх у таємниці, навіть від Шеррі. «Я допоможу їй, — сказав Товстун самому собі десь у глибині своїх засмажених мізків. — Я допоможу Шеррі лишатися здоровою, однак якщо і коли вона захворіє знову, я буду поруч, готовий зробити для неї будь-що».
Якщо розкрити суть його помилки, то вона полягала ось у чому: Шеррі не просто планувала знову захворіти; як і Глорія, вона мала намір забрати з собою якомога більше людей — прямо пропорційно до їхньої любові до неї. Товстун її любив і, що навіть гірше, почував до неї вдячність. З цієї глини, з допомогою того схибленого гончарного круга, який вона використовувала замість мозку, Шеррі могла виготовити горщик, який розбив би на друзки все, що зробив Леон Стоун, що зробила Стефані і що зробив сам Бог. У кволому тілі Шеррі було більше сили, аніж в усіх цих сутностей разом узятих, включно із живим Богом.
Товстун вирішив прив’язати себе до Антихриста. І зробити це з найблагородніших з усіх мотивів: з любові, вдячності та бажання їй допомогти.
Це саме те, звідки черпають міць усі сили пекла: з найкращих людських поривань.
Оскільки Шеррі Солвіґ була незаможною, то мешкала у крихітній занедбаній однокімнатній квартирі без кухні; посуд їй доводилося мити під краном у ванній. На стелі красувалася велика пляма від води, яка з’явилася тоді, коли в помешканні поверхом вище протік туалет. Оскільки він кілька разів був у неї в гостях, Товстун знав це місце і вважав його депресивним. Йому здавалося, що якби Шеррі переїхала у гарну сучасну квартиру з кухнею, її настрій одразу б покращився.
Звісно, Товстуну ніколи й на гадку не спадало, що Шеррі навмисне знайшла собі таке помешкання. Занехаяна квартира була наслідком, а не причиною; вона могла відтворити такі умови будь-де, хоч куди б подалася — саме це Товстун врешті-решт і з’ясував.
Однак зараз він налаштував свій внутрішній ментальний та фізичний конвеєр так, щоб виробляти нескінченні партії хороших вчинків щодо людини, яка частіше ніж будь-хто інший навідувалася до нього, поки він перебував у відділенні інтенсивної кардіотерапії й пізніше у Північному відділенні. У Шеррі були офіційні документи, які підтверджували, що вона християнка. Вона двічі на тиждень приймала причастя і мала намір одного дня приєднатися до релігійного ордену. Також вона зверталася до свого священника на ім’я. Хіба можна бути побожнішим?
Товстун кілька разів розповідав Шеррі про свою зустріч із Богом. Це не справило на неї враження, оскільки Шеррі Солвіґ вірила, що з Богом можна зустрітися тільки через певні канали. У неї був доступ до таких каналів, тобто до її священника Ларрі.
Якось Товстун зачитав Шеррі уривок з енциклопедії «Британніка» про «тему таємничості» у писаннях Марка та Матвія, уявлення про те, що Христос навмисне приховав своє вчення, виклавши його у формі притч, аби юрба — тобто натовп чужинців — його не зрозуміла і відповідно не була врятована. Згідно з таким поглядом або темою, Христос хотів, аби врятованим було лише невелике коло його послідовників. У «Британніці» це обговорювалося цілком відкрито.
— Це повна фігня, — сказала Шеррі.
— Ти хочеш сказати, що помиляється «Британніка»? Чи, може, Біблія? У «Британніці» просто...— мовив Товстун.
— У Біблії про це немає ні слова, — відказала Шеррі, яка читала Біблію буквально повсякчас, чи принаймні завжди мала її під рукою.
Товстунові знадобилося багато годин, перш ніж він відшукав відповідну цитату в Луки; нарешті він її знайшов і показав Шеррі.
Його учні запитали його, що могла б означати ця притча і він сказав: «Вам відкрито таємниці Царства Божого, для решти ж є лише притчі, щоб дивились вони, та не бачили, слухали, та не розуміли»[26].
— Я запитаю в Ларрі, чи це раптом не одне з перекручених місць у Біблії, — сказала Шеррі.
26
В українському перекладі Івана Огієнка: «Запитали ж Його Його учні, говорячи: Що визначає ця притча? А Він відказав: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб дивились вони і не бачили, слухали і не розуміли».